Уродило руту, руту —
Волі нашої отруту.
(Тарас Шевченко)
Вчини мене бичем Твоїм,
Ударом, вистрілом, набоєм,
Щоб залишивсь хоч чорний дим
Над неповторною добою.
Хай безсоромні очі їсть
Тих, що живуть без сліз і чести,
Хто скинув і любов, і злість,
Бо не під силу було нести.
Хто все зітхав — заснуть, втекти,
Сховатись за Мазепу й Крути,
Коли грозою йшли — віки! —
Над полем рути і отрути.
Твоїм бичем мене вчини,
Щоб басаманувати душі,
Щоб захитать і знову зрушить
Смертельний чар дичавини!
Євген Маланюк
"Молодь, що згодом набула безсмертної слави під Крутами, збагнула вже на світанку нового етапу державності, що Україні вирішується, бути чи не бути, а тому, як каже співець крутянського бою, «книжки змінила на гранати... щоб... з огню творити славний час, бо настав вже час ВСЕ УКРАЇНІ В ДАР ПРИНЕСТИ!»...
Бій, який розгорівся під Крутами, не має рівного в історії! Проти чотирьох тисяч досвідчених у боях солдатів і матросів, ведених Муравйовим, стало до боротьби 600 українських вояків — 40 гайдамаків, 250 стрільців і 300 юнаків, причому на кожного вояка української армії припадало по 40 набоїв, тоді як ворог мав необмежений запас амуніції, артилерію і опанцирені поїзди.
Бій під Крутами часто прирівнюють до бою під Термопілами. Подібностей для такого порівняння є тільки дві: приблизно однакова цифра оборонців і наявність у таборі наїзника зрадника-ренегата, яким серед персів був Ефіалт, а серед більшовиків Юрко Коцюбинський, син відомого письменника.
Зате різниці є дуже великі. Коли під Термопілами 300 бездоганно вишколених вояків боронило непрохідний гірський просмик, тоді під Крутами на широкому полі довелось боронити залізничний вузол гімназійній та університетській молоді, яка мала за собою лише короткотривалий вишкіл.
Здавалося б, що висилка незаправленого в боях Студентського куреня на такий загрожений відтинок була мілітарним абсурдом. Не диво, що раніше крутянських воїнів називано лицарями абсурду. Та цей «абсурдний» бій невеличкої горстки проти цілої орди мав для дальшого ходу української революції, в її національно-державному аспекті, епохальне значення. По-перше, він дав загроженій столиці короткотривалу передишку і час на ліквідацію одного з фронтів (Берестейський мир). А по-друге і найважніше, він став українською національною Голгофою, від якої струснулося сумління всіх прошарків населення України. Отже, з прикрої і болючої мілітарної поразки Крути стали джерелом національної непереможності, давши приклад самопосвяти на жертвеннику нації.
Професор Грушевський, сказав тоді: «Стримайте ваші сльози, які котяться. Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні!»
Відома українська діячка Старицька-Черняхівська написала в столичній пресі, у своїй статті, пропам'ятні слова: «Для нас ця могила лишиться на віки полум'ям віри, вона дала нам незабутнє минуле. Це буде ДРУГА СВЯТА МОГИЛА НАД ДНІПРОМ. В хвилині одчаю, в хвилині занепаду, в хвилині знесилля будуть приходити до неї старі й малі, щоб відживитись тим святим вогнем ентузіазму, який палитиме тут і під камінним хрестом. Діти України, — це ваша могила, вона буде тим дзвоном, що взиває живих, не дасть вам спинитись, не дасть забути. Будьте певні, дорогі, незабутні герої, — ваша смерть не згинула марно! Чуєте?! Вона живе і житиме довіку, вільна самостійна Україна!»
Україська молодь може з гордістю і шанобливістю дивитися на приклад своїх попередників з 1918 року, не потребуючи шукати прикладів у старовинній чи середньовічній історії інших народів. Вона має безприкладний дороговказ з першого спротиву московсько-більшовицьким загарбникам, до сьогодні стоячи у проводі активного спротиву й боротьби з найжорстокішим агресором у світі: більшовицькою Москвою.
І молодь, гідна крутянських лицарів абсурду, переможе. А святі могили, без написів, імен і хрестів, світитимуть, як зорі, Україні й її молоді", – писав Євген Маланюк 21 січня 1958 року