На один із аспектів цього непересічного запитання дає відповідь феміністична екскурсія нашим містом. Вона розроблялася науковими співробітниками Музею мистецтв Ганною Недлінською та Олегом Юрченком для участі в конкурсі від Гончаренко-центру, посіла друге місце. Це особливий новий ракурс погляду на історію краю, його видатних постатей.
Маршрут пішохідної екскурсії містом «Феномен фемінізму в єлисаветградському розрізі» ставить за мету ознайомити екскурсантів зі специфікою та окремими напрямками феміністичного руху в світовому аспекті, українському форматі та через призму історії безпосередньо міста Єлисаветграда (нині – Кропивницький). Тому за основу взято жіночі постаті, які є дотичними до нашого міста, займали важливе становище у суспільстві, сповідували елементи емансипації та більше того – відігравали важливу роль в його житті, відповідаючи на дискусійне питання – чи був Єлисаветград європейським містом?
Екскурсійний маршрут складається із семи базових точок-локацій. Розпочинається екскурсія на вулиці Тараса Шевченка біля приміщення Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, яке з часу своєї побудови у 1904 року одразу виконувало функції закладу освіти у форматі Жіночої класичної гімназії. Ця локація є абсолютно логічною з огляду на те, що однією з головних складових феміністичного руху була боротьба за право жінок навчатися та викладати, а вулиця Тараса Шевченка (колишня – Петрівська) завжди відрізнялась великою кількістю закладів освіти, за що і мала неофіційну назву Освітянської. Проблему отримання жінками освіти в ХІХ столітті ілюструє і той факт, що розташована на цій же вулиці колишня Чоловіча класична гімназія, з’являється суттєво раніше – у 1879 році. Вдала локаціія й сама площа біля університету Володимира Винниченка, де встановлений пам’ятник письменнику, оскільки дружина Володимира Кириловича, Розалія Ліфшиць відігравала важливу роль в житті відомого земляка та була яскравою представницею феміністичного руху, виступаючи за вільне кохання.
Надалі екскурсійний маршрут веде нас до багатостраждального через систематичні руйнівні дії вандалів пам’ятника Наталці Полтавці роботи скульптора Григорія Савченка. Це теж дуже символічна локація, адже саме прем’єра у нашому місті «Наталки Полтавки» 1882 року вважається початком першого професійного українського театру. Пройшовши трохи далі до розташованого навпроти приміщення обласного музично-драматичного академічного театру імені М.Л. Кропивницького ми маємо можливість віддати данину пам’яті славетним Корифеям, серед яких – незаперечна прима тих років Марія Заньковецька, яка, будучи уродженкою Чернігівщини, розкрила себе саме в нашому театрі, ставши таким чином зразком успішної жінки та прикладом самореалізації. Ще однією відомою актрисою із славетної когорти Корифеїв була Марія Садовська-Барілотті.
Дуже актуальною наразі є також історія, пов’язана із розташованим навпроти приміщенням колишнього Юнкерського кавалерійського училища (1859), в якому вісім років викладав генерал Олександр Самсонов. Відома його трагічна загибель у Східній Пруссії 1914 року, як і історія його дружини, яка все ж таки знайшла тіло загиблого чоловіка та спромоглася повернути його на батьківщину. Це, на жаль, дуже актуальна тема в умовах сучасної російсько-української війни, коли дружини і матері загиблих чи тих, хто потрапив до полону, відправляються на пошуки хоча б тіла загиблої коханої чи рідної людини.
Надалі маршрут пролягає через Ковалівський парк, де екскурсантів знайомимо із постаттями відомих меценаток того періоду, що відігравали важливу громадську роль, зробили вагомий внесок в освіту, гендерний рух та культуру: Наталію Бракер, Міллі Віткоп та Ірину Бєлотьолкіну (кутюр’є працювала під брендом «Ірина Рублон»). Своїми яскравими досягненнями у різних сферах вони руйнують стереотипи стосовно жінок.
Наступна локація колишній будинку відомої меценатки Ганни Дмитрян. Після розповіді про благочинну діяльність Ганни Дмитрян, історію її будинку, набагато скромнішого за ті споруди, будівництво яких вона фінансувала, про встановлену на будинку пам’ятну дошку та його сучасне призначення, ми крокуємо до головного дітища пані Ганни – лікарні Святої Анни. Тут логічною є розповідь про саму організацію Червоного Хреста та його представниць, які досягли світового визнання, ставши прикладом і залишаючись ним і наразі для інших жінок. Лікарня Святої Анни стає останньою локацією нашого екскурсійного маршруту та місцем підведення підсумків і відповідей на запитання.