Чимало моїх друзів і приятелів єврейського походження виїхали в різний час на ПМП до Ізраїлю. Більшість із них продовжують підтримувати зв’язки з колишніми співвітчизниками, співчувають проблемам України, засуджують російську агресію. Але знайшлися й ті (на щастя, їх одиниці), хто відверто став на бік ворога, поставивши хрест на своєму українському минулому, викресливши зі свого життя і пам’яті все, що колись було близьким та дорогим. Вирішив розібратися – а чому так сталося? Яка природа їхньої зради своїй колишній Батьківщині?
Понад мільйон громадян Ізраїлю (а їх загальна кількість – 8 млн) продовжують вважати рідною російську мову. Там існує два іноді непересічні світи — російськомовний Ізраїль і весь інший. Попри те, що частина російськомовних інтегрована абсолютно — розмовляють івритом і російською — але споживання російськомовних медіа досить високе. Буйним цвітом розцвіли російськомовні телеграмканали. Росія не була би росією, якби не використовувала їх для пропаганди «руського міра».
Ізраїльський підприємець Аркадій Майофис вважає, що Ізраїль вигравав всі бойові війни, але програвав всі інформаційні. Не винятком стала і та, що ведеться сьогодні. Завдяки їй і деякі наші колишні співгромадян, які виїхали в Ізраїль на постійне проживання, стали прихильниками нашого ворога і відкрито підтримують росію у війні проти України. Головна причина, на мою думку, – відсутність у них стійкого імунітету до такої пропаганди.
Ізраїльтяни ніколи не вважали Росію дружньою країною. Що таке росія – в Ізраїлі давно вже знають. Загальна кількість ізраїльтян, які негативно ставилися до росії, становила 73% до повномасштабного вторгнення в Україні. Після – 83%. Є ще там свій міні-Трамп – Беньямін Нетаньягу та члени його коаліції, які, як і Трамп, продовжують любити росію. Можна припустити, що остаточно загрозу росії для Ізраїлю (попри її співпрацю з Іраном та рядом інших відвертих його ворогів) недооцінено. Це підтверджує і російська пропаганда, яку давно слід було би в цій країні заборонити. Звичайно, це справа Ізраїлю та його уряду, який продовжує балансувати між росією і цивілізованим світом, але ось вам дві жертви цієї пропаганди, яких я знав особисто. Імена дійових осіб змінено.
- Йосип. З другом, який залишився тут, вони дружили з дитинства, жили в одному дворі, разом ходили до дівчат, разом поступили на роботу в органи внутрішніх справ. Останнє місце служби – карний розшук. Не раз прикривали один одному спину, ходили на затримання, під ножі і кулі, виручали один одного із скрутних ситуацій. Дружили сім’ями, були мало не одним цілим. Після того, як Йосип із сім’єю виїхали на ПМП, часто зв’язувалися телефоном, спілкувалися, ділилися новинами. Один раз Йосип навіть приїздив сюди в гості. Ми зустріли його гостинно, зібралась стара компанія друзів, пригадали наше спільне життя-буття. В бані Йосип розслабився, зізнався, що з нами йому було краще, але жити він таки лишається там, бо сім’я повертатися не хоче. А після початку повномасштабного вторгнення росіян заблокував всіх українських друзів, і на зв’язок не виходить. Його сьогоднішні земляки розповіли, що він цілком на стороні росії, а з нами не хоче мати нічого спільного. Ми пригадали, як його дружина завжди дивилася російське телебачення. Ну і Йосип з нею…
- Яків. Я з ним навчався в одному класі. Після школи наші дороги розійшлися, якийсь час нічого про нього не чув, та якось зустрів його і побачив, що Яків став солідним бізнесменом – торгував на блошиному ринку великими партіями металу (гайки, інструменти, ключі, лопати тощо). Наступного разу він вийшов на зв’язок в соцмережах уже як громадянин Ізраїлю. Там він несподівано для мене став пуританином і релігійним фанатиком. Мені, як людині світській, не вдалося зануритися в бездонну глибину його релігійно-пуританських переконань, тому спілкування не склалося. Коли геть недавно читаю на його сторінці допис про звірства воїнів ЗСУ в Курській області і його заклик покарати за це місцеву владу, яка не захистила своє населення від українських карателів. Пишу йому: скинь посилання на те, про що пишеш. Тут в розмову встрягає його дружинонька з лекцією, що я сам маю знайти цю інформацію, бо про неї «знають всі». І вивалює купу звинувачень: слово росія я не пишу з великої літери, а Гітлер з великої, діти мої не на фронті, про те, як «дєди ваєвалі» забув… Скидаю їй посилання на сайт, де міжнародними спостерігачами зафіксовано воєнні злочини російських військових і прошу надати таку ж про українських. Тепер уже Яків-громовержець гнівно звинувачує мене мало не у організації розп’яття Христа і блокує мій акаунт.
На таких персонажів варто звернути увагу ізраїльським спецслужбам. Якщо деякі її громадяни так войовниче підтримують державу-агресора, яка здавна є і залишається одним з ключових центрів ксенофобії та антисемітизму у світі, це може означати, що російські інтереси їм ближчі за ізраїльські. Може, варто їх в росію і вислати, раз вони її так люблять?