Минулого тижня у Києві поховали художника Давида Чичкана, який загинув на Запорізькому напрямку, відбиваючи атаку ворога.
Давид Чичкан – син художника Іллі Чичкана. Народився 1986 року в Києві. Контраверсійний художник, який не вписувався у жодні мистецькі рамки. Досить сказати, що його виставки не раз піддавалися розгромам, передчано закривалися. У 2017 році у Києві невідомі також розтрощили виставку художника Давида Чичкана. У лютому 2022 року невідомі напали на Львівський муніципальний мистецький центр, де проходила виставка Давида Чичкана "Стрічки та трикутники".
Давид обрав йти у військо, попри те, що його запрошували до себе митці та організації з усієї Європи, розповідає військовий та друг Чичкана Микита Козачинський: «Я памʼятаю нашу розмову вже під час вторгнення. Тоді відомі Європейські інституції, пропонували йому дім і гроші, щомісячно кілька тисяч євро, щоб він виїхав і працював у них. Він відмовився і казав, якщо хтось хоче підтримати його – нехай підтримують тут… І що заробляти на темі війни, роблячи мистецтво десь за межами України – це дуже низько. Потім він пішов добровольцем на війну в складі мінометного розрахунку…
Він мобілізувався добровольцем без публічних заяв, підписавши контракт і приєднавшись у ЗСУ до людей спільних поглядів – антиавторитаріїв. Служив мінометником в роті піхоти. Не публікував в соцмережах світлин в однострої, лише коментував соціально-культурні події, нагадуючи про українську традицію соціальної думки».
У 2016-му році, коли в «Українському тижні» був опублікований мій нарис «Останній отаман» про Сергія Клепача, ватажка селянства з Долинщини, який аж до початку 1933-го року намагався гуртувати селян, або позбутися російсько-більшовицького ярма, я отримала повідомлення у меседжері від художника Іллі Чичкана. Він цікавився деталями справи, бо у тексті згадувалися прізвища кількох десятків односельців, які були арештовані разом із Сергієм Клепачем і серед них – ім’я Івана Чичкана, діда київського художника. На жаль, у архівній справі про нього була лише мінімальна інформація. Крім того, що він був засуджений трійкою при колегії ДПУ УРСР до п’яти років ув’язнення у концтаборі, більше нічого конкретного повідомити не могла.
Те зло, яке нищило наших волелюбних дідів і прадідів тепер вбиває наших онуків і правнуків.
Світлана Орел