Минулого тижня професор, ексректор нашого педуніверситету Григорій Клочек повідомив у ФБ: «Сьогодні рівно 60 років нашого подружнього життя. Кажуть, що це діамантове весілля» І додав кілька історій.
Отже, історія перша
На третьому курсі університету я, студент філфаку Одеського університету, вже пописував рецензії та статті і розсилав їх по різних виданнях. Зрозуміло, що в редакції їх слід було надсилати вже у друкованому вигляді. Зрозуміло, що своєї друкарської машинки не мав. Проте мені дозволяли користуватися деканатською.
Одного разу на перерві між парами запитав свого товариша Діму Буханенка (в майбутньому письменник, директор видавництва «Маяк»), чи не знає він когось, хто міг би друкувати мої тексти. Він відповів: «Знаю. В моїй групі (він був старостою групи) є така – пішли, може погодиться…».
Заходимо в аудиторію. Він каже: «Вєрочка! Підійди, будь ласка – є справа…».Піднялася дівчина, ні, швидше всього дівчинка. Зразу кинулося в очі та відчулося серцем: чарівна. Підійшла до нас. Питаю: «Зможеш мені надрукувати статтю?». Погодилась…
Зараз, коли згадую ту мить свого життя, то розумію, що вона була визначальною у моїй долі. То, виявляється, була щаслива мить.
Друкували не одну статтю. На п’ятому курсі надрукували вже й дипломну роботу. Я диктую – вона друкує. Процес, коли відбувається іскристий контакт.
Історія друга
То було за місяць до 28 квітня 1965 року. Наближається захист дипломної роботи. І – прощай університет.
Підійшов на перерві між парами до Вірочки Вишневської і запитав:
– Вірочка, у тебе є з собою паспорт?
– Так, він при мені. А навіщо він тобі?
– Пішли зараз в ЗАГС, занесемо заяву.
– ???? Не чекала. Не можу, зараз у мене пара.
– Та залиши ти ту пару. Пішли!
Послухала.
ЗАГС розміщувався на задньому боці будинку, що зліва від Одеського оперного театру. Від корпусу філфаку, що був на Маяковського,7 до Оперного театру недалеко – хвилин десять пішки.
А через місяць, 28 квітня приблизно об 11 годині дня, ми знову прийшли в супроводі кількох свідків, однокурсників моїх та Віроччиних, до цього ЗАГСу і розписалися під музику Мендельсона.
І ось сьогодні виповнюється рівно 60 років нашого подружнього життя.
Я дякую долі за ту мить, коли ти, Вірочко, погодилася надрукувати на друкарській машинці мою, тоді ще студентську, статтю…