Знаю, що про померлих або хороше або нічого. Особливо про наших воїнів, які поклали своє життя на полі битви. Але я не про це. Я про людську мораль.
З Олександром Цебрієм, колишнім міським головою м. Умань, якого днями поховали, був знайомим. Він служив у 16 баті 58 ОМПБр. В ній проходив службу і я. Тому запитував його про тих чи інших товаришів по службі.
Ми сперечалися відносно ролі військових у суспільному житті після Перемоги. Напевно він став би наступним міським головою. Напевно взяв би у свою команду. Напевно...
– Спочатку Перемога а потім все інше, – так написав у своєму останньому посланні.
Подивіться. Українські ЗМІ, вся соцмережа Уманщини рясніє про його воістину героїчну поведінку під час повномасштабного вторгнення Росії. Справді патріот. Пішов у ЗСУ простим кулеметником. Штурмував ворожі позиції, знищував окупантів. Будучи лише молодшим сержантом отримав командування взводом кулеметників а пізніше і ротою пілотів БПЛА. Не відсиджувався. Разом із хлопцями бував у найскрутніших ситуаціях. Мар’янка, Вугледар...
Знаю точно. Його любили і поважали. Це був яскравий приклад майбутнього керівника в оновленій після війни Україні.
А от не судилося. На небо йдуть кращі. А залишаються… А хто залишається?
Чому пишу про це?
Добре пам’ятаю вибори 2020 року, коли він програв І. Плетньовій, яку в той час дуже потужно підтримував нардеп А. Яценко. Добре пам’ятаю епопею, як місцева виборча комісію не реєструвала його як кандидата. І скільки йому довелося пройти щоб довести свою правоту.
Добре пам’ятаю ті вагони бруду які були на нього вилиті продажними ЗМІ, провокаторами та несвідомими громадянами.
Навіщо про це кажу? А щоб освіжити вам пам’ять.
Бо коли ви, люди, щирі? Тоді, коли на догоду різним політичним пройдисвітам та пристосуванцям підкидали ногами людину, яка цього не заслужила? Чи сьогодні, коли вся патріотична Україна оплакує загибель одного із найкращих своїх синів?
Де під час війни був О. Цебрій а де зараз ті різного роду пустобрехи і провокатори? Досить комфортно живуть при нинішній владі.
Так люди. Ви ніколи не будете жити добре бо не шануєте справжніх героїв, коли вони ще живі. А лише проявляєте, сподіваюся не показове, співчуття, коли вони гинуть.
Життя Олександра Цебрія – це класичний приклад того, як люд може підкидати ногами чи підносити до небес своїх поводирів. А чому так? Бо більшість, на жаль, керується емоціями, чутками а не розумом. А ще, за копійки продають своє сумління.
Я не хочу, щоб сьогодні, над бездиханним тілом справжнього сина Україна були фальшиві і стандартні промови. Хай буде все просто. Але від душі і від серця. Він це заслужив.
Приношу вибачення родині Героя. Можливо їм важко буде про це згадувати. Але я хотів очистити його від того бруду, який на нього у свій час був вилитий. І від якого він страждав.
Я хочу аби люди своїми сльозами змили ту шкоду, яку нанесли йому через свою безграмотність, незнання, політичні переконання чи просто елементарну продажність.
А він не образився. Пішов їх захищати.
Люди! Бережіть і шануйте своїх Героїв не лише тоді, коли вони гинуть на полі битви. Але й тоді, коли вони ще живі. Бо, як відомо, коли зрізають високі дерева, то колишній ліс заповнюють низенькі і криві кущі...
Тримай небо над нами, Герою.
Василь Музика