Наприкінці вересня відзначила ювілейну дату знана майстриня, вишивальниця, художниця, володарка яскравих барв, Заслужений майстер народної творчості України Лариса Зоріна. Ми поцікавилися – яким був її життєвий і творчий шлях, що підштовхнуло займатися творчістю, як вона оцінює вплив народного мистецтва на людські душі.
– Мені дуже пощастило народитися в дуже творчій родині. Мама – вчитель української мови і літератури, зуміла прищепити мені любов до всього українського: і до мови, і до казок, і до пісень і.т.д. Батько – вчитель музики і малювання. Тож з перших років мого життя я вже вчилася малювати. Найкращим подарунком для мене був альбом для малювання і якомога більша пачечка кольорових олівців. Бабуся й дідусь (мамині батьки) були добрі знавці і шанувальники українських традицій, і це в часи СРСР. Маленькою ( в 60– ті роки) я часто була у них в гостях у с. Верблюжка. То я і Святу вечерю носила до родичів перед Різдвом, і з бабусею паски пекла і крашанки фарбувала, і хату на Трійцю прикрашала і т.д. А дідусь мені безкінечно розповідав українські народні казки і щодня нові. А від старшого покоління по татовій лінії нам дісталась безмежна любов до музики і малювання. Отак ми і росли з братом Олександром Босим в такому родинному оточенні. Тому найбільший вплив на подальшу творчість зробила родина, поділившись з нами своїми знаннями і уміннями.
Народилася я в с. Інгулець, тодішнього Устинівського району. У 1967 році сім’я переїхала в Устинівку, де я пішла у 1-й клас. 1968-1975 – навчання в музичній школі по класу фортепіано. У 1975 році ми переїхали в смт Новгородку, там закінчила середню школу. 1978-1980 – навчання в Олександрійському культосвітньому училищі за спеціальністю керівник хорового колективу. 1983-го вийшла заміж і з чоловіком поїхала жити у Вільшанський район. Наступного року народився син Геннадій. Ще через рік ми повернулися у Новгородку, де я почала працювала музичним керівником у дитсадку. У 1988-му помер від хвороби мій чоловік Сергій Зорін.
З 1989 року я почала активно займатися творчістю. І в цьому році я вперше взяла участь у колективній виставці у картинній галереї у обласному центрі. Це був початок творчого пошуку. Через кілька років у мене вже було безліч мальованих гуашшю на папері картин на теми українських народних пісень. З цього часу я все частіше брала участь у різних виставках, заочно навчалася в Кіровоградському педінституті на факультеті «Початкове навчання» і продовжувала працювати в дитсадках, нині працюю у дитсадку «Світлячок» смт Кам’янець (Новгородка).
У 2008–му вдруге вийшла заміж, за Володимира Горбенка. 2011 (березень) стала членом Спілки майстрів народного мистецтва України. У серпні 2011 року отримала звання Заслужений майстер народної творчості України. У цей час брала участь у дуже багатьох виставках – районних, обласних, всеукраїнських.
Була постійним учасником щорічних звітних виставок членів Спілки майстрів народного мистецтва України. Постійно брала участь у щорічних виставках "Молюсь за тебе Україно" та різноманітних виставках у Кіровоградському обласному центрі народної творчості. Періодично брала участь у ярмарках народного мистецтва у Національному Музеї архітектури і побуту України в Пирогові (Київ). виставках-ярмарках "Агроекспо" у Кропивницькому, у бібліотеках, школах і музеях Новгородки та Кропивницького. У 2020-му у Новгородківському музеї історії експонувалася персональна виставка робіт. З 2022 року – участь у благодійних ярмарках на допомогу ЗСУ.
Стиль мальованих картин я перенесла у вишивку. Тому мої мальовані і вишиті картини здалеку зовсім не відрізняються. Дехто тільки зблизька дізнається, що то вишивка. Але вишивка – то вже набагато складніша і набагато довша робота. Техніку вишивки можна назвати авторською, бо я її виробила сама протягом багатьох років. Це поєднання кількох технік вишивки гладдю. Тож тепер можна назвати вишивку і об’ємною, бо є накладання 2-х, 3-х, 4-х і більше шарів ниток в одному місці.
Основна і улюблена тема моїх і мальованих, і вишитих картин – українська минувшина. Але я зображаю тільки світлі моменти українського житnя. Всі мої картини позитивні. (Саме це змогло мене у певний складний проміжок життя врятувати від депресії).
Раніше я створювала сюжетні картини, і не тільки на теми українських пісень, а й народних свят, обрядів і традицій. А потім почала зображати пейзажі, натюрморти, казкові персонажі, квіти і т.п. Коли почалась повномасштабна війна, у мене з’явилась і сучасна патріотична тематика. До речі, зараз триває моя персональна виставка у театрі "Кропива" (це на площі Героїв). Там експонується лише частина моїх вишитих робіт.
Для моєї творчості НАРОДНІСТЬ – це головне, це основа, за яку я тримаюсь. Це мені найважливіше і найцікавіше.
Мене в моїй творчості завжди підтримує моя родина – мама, брат, чоловік, син і його сім’я, за що я їм безмежно вдячна. Творчість, а саме, вишивка гладдю – це важлива частина мого життя, без якої я вже не можу жити. Планів і творчих мрій у мене є ще дуже багато, тож помаленьку я їх здійснюю.