Цю історію легко було б забути. Її справді намагалися стерти — з афіш, підручників, газет. Але вона — реальна. І надзвичайна. Її звали Агафія Завидна, але вдома лагідно — Гапочка.
Народилася в 1884 році в маленькому селі біля Нікополя, у великій, сільській, сильній родині. І справді — сильній. Але саме Гапочка вирізнялася: найвища, найміцніша і… найвродливіша. У 12 років вона почала працювати покоївкою в нікопольському готелі мадам Юшкової. Одного разу господарі викликали вантажників, щоб пересунути меблі. Але першою підійшла до шафи Гапочка. І сама, легко, як ніщо, пересунула її на інше місце. Люди в готелі завмерли.
Ця історія облетіла місто. Її почув Іван Піддубний, легенда циркової боротьби. І коли він приїхав до Нікополя з гастролями, вирішив перевірити: що це за дівчина така? Він побачив, як Гапочка граючись піднімає гирі з циркового двору. Він був вражений.
Піддубний не лише запросив її до трупи. Він викупив її у батьків, щоб дати шанс розкрити талант. Вони разом об’їздили десятки міст. Агафія — вже не просто помічниця. Вона — зірка номера. Вона підіймала 10 чоловіків на рейці. Робила «місток», утримуючи до восьми осіб. Тримала ковадло на грудях, по якому били молотом. Вражала не лише силою, а й гнучкістю, красою, точністю рухів.
У неї був зріст — майже 190 см, вага — 150 кг, але ніжна зовнішність: кучеряве волосся, ямочки на щоках, тонкі губи. Глядачі не могли повірити, що це можливо: така сила — і така жіночність.
Але раптом — контракт розірвано. Гапочка сказала Піддубному: «Я хочу йти самостійно». Причини — досі невідомі. Одні кажуть: через небажане кохання. Інші — що вона втомилась бути “під чиїмось іменем”, коли її власний талант залишався в тіні.
Піддубний, за легендою, сказав: «Без мене про тебе ніхто не згадає». Самостійні виступи Гапочки виявилися успішнішими за всі очікування. Її ім’я знали в Німеччині, Франції, Росії. І навіть Микола II захотів побачити її виступ. На аудієнції сказав: «Проси скільки хочеш — золота, срібла, титулів…» Вона відповіла: «Мені брязкальця не потрібні. Я прошу одного — дозволу виїжджати за кордон».
Це був ключ до її нової кар’єри: незалежної, міжнародної, переможної. Однак їй заборонили виступати за кордоном, гастролі зупинилися. Вона повернулася до Нікополя.
Її брат Марко допомагав організовувати виступи вдома. А найцінніше, що вона мала, — сховала в гирі. Так, у справжній, важкій цирковій гирі був секретний замок і сейф. Там були: золото, коштовності, монети з Європи.
Бандити щоразу грабували її віз після виступу. Але не здогадувались, що скарб — у гирі.
У 1923 році, під час виступу в селі біля Нікополя, місцевий міліціонер, захоплений нею, зробив їй несподіване “зізнання”. Він п’яним вискочив за лаштунки й обійняв її. Гапочка вдарила його. Той, принижений, дістав пістолет і вистрілив їй у груди.
Почалась інша історія — Її тіло вже не слухалось. Плече й легеня були пошкоджені. Вона переїхала в Ленінград. Намагалася лікуватися, але вже не змогла повернутися на сцену. Вона жила на самоті, ніколи не вийшла заміж, не мала дітей. Лише старий священник знав, хто вона — і де зберігається її золото.
Він і мав її поховати. Але не встиг. У 1934 році, після ускладнень операції, вона померла. Її родина навіть не змогла приїхати. В її квартирі вже жили інші. Могили немає. Коштовностей не знайшли. Ніхто більше її не шукав.
Але… Залишилась пам’ять у родині. Фото. Гиря, яку хтось десь міг просто продати на металобрухт. І ця історія — про українку, яка була світовою зіркою, і яка була забута через чужу образу та власну незалежність.
Гапочка з Нікополя. Її варто знати. Її варто повертати. Бо історія української сили — це не тільки про козаків. Це і про жінку, яка несла ковадло на грудях — і не зламалась.
З мережі Інтернет