Кропивницький прощався з Сергієм Мигалатієм. Він був молодий, веселий, красивий. Все, що він робив, було щиро і від серця. Він був волонтером, став військовослужбовцем і загинув за нас з вами. Я його не знала, мені про нього розказали ті, хто був з ним знайомий. І сьогодні ми віддавали йому шану (я не буду писати останню шану). Хтось супроводжував його в складі кортежу, хтось виходив і ставав вздовж дороги. Хтось плакав, хтось стискував зуби. А хтось йшов і розмовляв по телефону, скоса поглядаючи на людей, які ставали на коліна перед чорною машиною. Хтось їхав на самокаті. Ці люди поспішали, мабуть, дуже! Їм було не до «чужого» горя! Вони запізнювались дуже!
В колоні навпроти мене стояв військовий, який під час виконання Гімну приклав до грудей стиснутий кулак, наче весь біль в цей кулак зібрав.
Так сталось, що періодично я буваю в невеликому містечку на Хмельниччині, яке знає вся Україна. Це Старокостянтинів. Коли через місто їде кортеж з Героєм, закриваються кафе і магазини, всі виходять на вулицю, зупиняються машини – всі зупиняються, люди виходять і стають біля дороги. З гучномовця лунає: «Воїн повернувся додому, на щиті!» І лунає пісня, яку написали, мабуть, там спеціально, думаю.