Більшу частину учасників краєзнавчого руху сьогодні, як і завжди, становлять не стільки історики, природознавці, які вивчають свій край за родом діяльності, скільки пересічні громадяни, небайдужі до історії та сьогодення своєї малої Батьківщини. Василь Іванович Сурмило, який днями відзначив свою ювілейну дату, – один із тих, хто не може заспокоїтись, хто не вміє бути як всі.
Життя його кидало і в море, і в гори. Різні обставини долі давали відчути і радість успіху, і гіркоту поразок, і горе втрат. Але він ніколи не втрачав віри у себе, любові до України, надії на краще. Його любов до рідного краю – непідробна, безкорислива. Він ніколи не полишав свого захоплення історією, йому це подобається, він цим живе. Це сильна, вольова, дуже оптимістична і життєрадісна людина, яка вміє ставити перед собою цілі і досягати їх. Краєзнавець, письменник, художник, пошуковець. Має колекції старожитностей. Цікавиться історією військової справи, геральдикою, історичною реконструкцією, генеалогічними дослідженнями.
З самого малечку він зростав в атмосфері любові до книги, до рідного краю. Батьки багато читали, відвідували бібліотеку, передплачували періодичні видання, і коли Василько підріс та навчився читати, батьки приносили книги з бібліотнки і йому. Василю дуже подобалася історія. Із шостого класу він почав займатися колекціонуванням, збирав монети, сірникові коробочки. Після закінчення школи вступив до морехідного училища у місті Балтійську Калінінградської області, потім проходив службу на Північному флоті.
Повернувшись додому, свою пристрасть до пошукової праці і краєзнавства прищеплював зацікавленій молоді. У 80-х роках став керівником туристично-спортивного гуртка, що здійснював походи 1 та 2 рівнів складності, багато з яких тривають не менше 20 днів. Учасники гуртка на чолі з керівником ходили в гори Кавказу, мандрували пустелею Каракуми, а також досліджували місцевість рідної Онуфріївщини.
Василь Іванович брав участь у кінному поході, присвяченому битві під Жовтими Водами 1648 року між військами Речі Посполитої і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького.
Тема незалежності України завжди хвилювала Василя Сурмила. У 1989-1991роках – він один із організаторів та активних учасників Народного Руху України, головною ідеєю якого була незалежна суверенна Україна. Він першим підняв синьо-жовтий прапор України над Онуфріївкою на адмінбудівлі селища. У 1990-91 роках брав активну участь у будівництві пам’ятника жертвам Голодомору-33 в Онуфріївці.
Дружина Олена завжди з розумінням ставилася до захоплення чоловіка історією. Вона допомагала йому, підтримувала, вміла його слухати.
У 1992 році, відпустивши козацького оселедця, Василь Іванович разом з однодумцями із Львівського товариства збудували однощогловий вітрильний човен завдовжки 20 метрів – козацьку чайку. А потім із Києва по Дніпру вирушили до Херсона, далі Чорним морем – до Стамбула. На козацькій чайці разом із друзями-рухівцями салютував у Туреччині. Місцеві жителі мали можливість побачити українських козаків.
Василю Івановичу, майстру на всі руки, піддається дерево і метал, камінь і бетон, йому вдається знайти однодумців серед людей, і вдихнути життя у слово. Свідченням цього є його книги: 2006 – автор-упорядник книги про остарбайтерів Онуфріївського району «Украдена молодість»; 2007 – автор книги «Легенди Онуфріївського району»; 2011 – співавтор книги «Історія Онуфріївського району», яку відзначено обласною краєзнавчою премєю імені Володимира Ястребова; 2012 – автор-упорядник книги М. Мерчанського «Спогади. Прожите життя»; 2022 – співавтор книги «Стежками Старого парку».
«Має нюх на старовину, знає, де копати», – так говорять друзі-пошуковці про Василя Івановича Сурмила. Він довгий час співпрацює з Онуфріївським краєзнавчим музеєм на громадських засадах, вклад його в музейну роботу нашого краю – величезний. Він, якщо жартома, ходяча енциклопедія Онуфріївщини.
В результаті пошукової роботи Василя Сурмила поповнились експозиційні кімнати графів Толстих, Другої світової війни, кімната репресій, експозиційна кімната революцій. В музеї відкрита нова експозиція «Розгойдані дзвони пам’яті: зруйновані храми Онуфріївщини», в ній представлені історичні довідки та унікальні зображення зруйнованих святинь району, більшість з яких сьогодні можна побачити лише на малюнках. Вони належать пензлю Василя Сурмила, який разом з Віталієм Постриганом зібрав унікальну інформацію про святині Онуфріївщини.
Особисті колекції Василя Івановича Сурмила демонструвались на тимчасових музейних виставках. Він подарував музею книгу з інформацією про церковно-приходські попечительства Онуфріївщини. Надав цінну інформацію щодо участі жителів Онуфріївщини в Кримській війні (1853-1856), про поліцаїв Онуфріївської райполіції (1941-1943), про учасників Першої світової війни.
Світлана Ворон, директор Онуфріївського краєзнавчого музею говорить про Василя Івановича Сурмила з великою повагою: «Я особисто отримала і продовжую отримувати від нього велику допомогу у вивченні Онуфріївського краю. Захоплююсь його відданістю справі, адже пошук – це нелегка і фізична, і інтелектуальна праця, велика відповідальність. Мені дуже подобається зашкварний гумор Василя Івановича. Коли Василь Сурмило приходить в музей, я відразу ж беру ручку і зошит для нотаток, щоб встигнути записати нові ідеї, теми для пошуку, адже він допомагає, підштовхує до активності, вірить в успіх справи. Василь Іванович добре розуміє психологію людини, його аналіз і висновки точні і влучні. І все це завдяки самоосвіті. Про що б не йшла мова, величезна рідкість, коли він скаже: «Не цікавився». Я дякую долі, що маю можливість спілкуватися з цією лидиною!»
Нині Василь Іванович Сурмило опрацьовує церковні книги 1795 року.
Віталій Береза