У серпні 1943 німці розповсюдили листівку (російською мовою), яка обв’язково мала бути доведена до відома поліції, і де говорилось, що в Україні діє підпільна націоналістична організація під керівництвом Бандери і що з нею треба боротися, бо вона виступає проти німецької армії. Поліції роз’яснено, що члени організації виступають проти червоних і проти німців за створення самостійної України. Таких слід арештовувати. Про це розповів Смершу колишній поліцай села Злинки Григорій Колоколов. Він же йповідомив, що в Злинці під час окупації активно займався організацією «Просвіти» вчитель Микола Любченко.
Микола Маркович родом із цього ж, легендарного спротивом більшовикам, села. Ще юнаком закінчив трьохрічні педагогічні курси у Добровеличківці. Служив у Червоній армії, якийсь час учителював, закінчив Харківський педінститут, працював у педтехнікумі міста Малин Житомирської області, у січні 1933 повернувся у рідне село. Був учителем, потім заучем місцевої російської школи. У вересні 1937 Микола Любченко потрапив під косу репресій, але йому якимось чином вдалося довести свою невинуватість. Чи то грамотніше ніж інші вів себе під час слідства, чи то просто пощастило – справу його не розглядала сумнозвісна трійка, а Кіровоградський обласний суд, який і виправдав вчителя зі Злинки. Провівши 21 місяць під вартою у Києві, Одесі, Микола Любченко знову повернувся у школу, до своїх звичних обов’язків.
З приходом німців якийсь час працював у Капустянській та Витязівській МТС, і лише з березня 1943 – завідувач початковою школою у Злинці. Та у листопаді 1941 саме він, Микола Любченко, організовував «Просвіту» у селі. Скликав збори, на які запросив більшість учителів, керівництво, усю провідну верству Злинки. На збори прийшло близько 200 чоловік. Затвердили програму, обрали правління. Крім Любченка туди увійшли Койчев, Гордій Мілентійович Петровський, Борис Карпович Громик. Завданням «Просвіти» було проведення роз’яснювальної роботи щодо створення незалежної держави (так сказано у протоколах справи). Було визначено розмір членських внесків (20 рублів), відремонтовано приміщення бібліотеки, але діяла «Просвіта» всього кілька місяців, після цього, як висловився один із свідків у справі Любченка, «німці дозволили їй спокійно померти».
Та не дав спокою Смерш. Микола Маркович звинувачувався у тому, що зводив наклеп на Радянську владу, партію, казав, що німецька армія веде боротьбу за створення самостійної України. Зрозуміло, ні німецька, ні радянська (читай російська) армії про Україну особливо не турбувалися, вона могла постати тільки завдяки зусиллям таких от Любченків, аби у них,звісно, вистачило на це сил. Та, на жаль…
10 років ВТТ з поразкою прав на п’ять років і конфіскацією майна – стандартний на той час вирок військового трибуналу. Реабілітовано Любченка аж у 1989.
Світлана Орел