Нещодавно потрапила на очі в інтернеті публікація, в якій автор стверджує, що Марко Лукич Кропивницький під час навчання в Єлисаветградському повітовому училищі проживав у будинку Миколи Бракера по вулиці Михайлівській. При цьому йде посилання на мою книгу «Коли будинки мали власні імена». У ній я помістив фотографію будинку №34 з непарного боку Михайлівської вулиці, посередині кварталу між вулицями Шевченка та Театральною, і вказав, що у цьому будинку проживала сім’я Миколи Миколайовича Бракера. Разом з тим, Марко Кропивницький проживав у будинку іншого Миколи Бракера — його батька Миколи Августовича, і цей будинок знаходився по вулиці Київській.
Будинок №34 по вулиці Михайлівській, У списку дворян, власників нерухомості в місті Єлисаветграді станом на 1916 рік, дружина дворянина Ганна Олександрівна Бракер володіла будинком по вулиці Михайлівській з оціночною вартістю 496 рублів. Маєток члена земської управи Миколи Миколайовича Бракера знаходився у селі Комишувате, зараз частина селища Компаніївка, де він побудував паперову фабрику
В автобіографії[1] Марко Лукич Кропивницький писав: «Скоро одну з панночок посватав кірасир Б[раке]р, а через два тижні і весілля відбули. Після весілля молоді виїздили у Єлисаветград і генерал доручив їм мене віддати у повітову школу.
Трошки причепурили мене і повезли. Посадовили мене молоді в колясці супроти себе, а лакей Антошка, котрого генерал віддав їм на послугу, сів на козлах рядом з кучером. Тільки що доїхали до Єлисаветграда, Б[раке]р звелів мені вийти з коляски і стати ззаду на зап’ятки та держатись руками за китиці. Це мені навіть уподобалось, бо в колясці я увесь час сидів лицем назад, а на зап’ятках я вільно розглядав вулиці, мости, церкви та будинки.
Тоді у Єлисаветграді ще не було мостових, пісок по вулицях був мало не по коліна, ми їхали трюшков, дарма що в колину запряжено було шестеро коней. Зустрічні, роззявляючи роти і хитаючи головами, промовляли здивовано: «Аж з двома лакеями!..» А позад нас їхала хура четвериком з двома горнишними, прачкою, поваром і поварчуком.
Через скільки день одвів мене Б[раке]р в повітову школу, де мене прийняли у 1-й клас».
Далі Марко Лукич згадує, що він «здружився з Колею С[иніциним], котрий був у приходськім класі, цебто у приготовительнім». Коля погано навчався і щоб допомагати йому Марко перейшов у приходський клас «і почав з Колею заніматься».
«У Б[раке]ра жилось мені погано: згодом він звелів мені обідать окремо, іноді заставляв йому чистить чоботи, підмітать кімнати. Я поскаржився Коліному батькові, котрий сказав мені, щоб я перейшов до них на квартиру, а тоді, як мій батько приїде, буде розмова про плату». — пише Марко Лукич.
«В перших числах октября», йдучи кладкою, Марко побачив попереду офіцера і подумав, що то Бракер. Підліток став утікати, стрибнувши у холодну воду, після чого захворів. Приїхав батько і забрав Марка у слободу, «де жила бабка-волошка, котра славилась, як найвидатніша лікарка від гарячки».
Так завершилось навчання Марка Кропивницького у Єлисаветградському повітовому училищі. Виходить, що це тривало приблизно п’ять тижнів у вересні-жовтні 1952 року, бо у 1853 році Марко Лукич уже навчався у Бобринецькій повітовій школі.
Також Марко Кропивницький писав, що його батько «з сімнадцятирічного зросту пішов на свій хліб», коли помер дід, який служив економом у поміщика полковника Живанова. «Отець мій вчився в Єлисаветграді в повітовій школі у II класі; в добу екзаменів якраз дійшла до нього чутка про смерть батька» — згадував Марко Лукич в автобіографії.
Кірасиром Бракером, який забрав до Єлисаветграда 12-річного Марка Кропивницького, був ротмістр кірасирського полку Микола Августович Бракер. Поряд з маєтком Миколи Августовича та його дружини Марії Петрівни Бракерів під Компаніївкою були землі полковника Аркадія Андрійовича Шафонського, гласного Херсонських губернських земських зборів. Сусіди одружили своїх дітей — Василя Бракера з Наталією Шафонською.
Микола Августович Бракер проживав з родиною в Єлисаветграді по вулиці Київській. Будинок не зберігся. Домоволодіння Бракерів простягалося від вулиці Київської до Училищного провулку (нині – вулиця Чикаленка), сьогодні це місце приблизно між будинками №1 та №3 по вулиці Київській.
У цьому ж будинку проживала і сім’я Василя Бракера. Його дружина Наталія Аркадіївна Бракер (1854, Єлисаветград — 29 лютого 1933, Зінов’євськ) — педагог, перекладач, краєзнавець, меценат, мемуарист, автор ряду праць з питань дошкільного виховання, етики стосунків учителя й учня, засновниця перших дитячих садків у Єлисаветграді. На сторінках часопису «Україна», редагованого М. Грушевським, Н. Бракер друкувала спогади про В. Менчиця, О. Михалевича, М. Федоровського та В. Ястребова.
Приблизно на цьому місці по вулиці Київській було домоволодіння Миколи Августовича Баркера, де проживав, навчаючись в Єлисаветградському повітовому училищі Марко Кропивницький.
Що стосується повітового училища в Єлисаветграді, то його відкрили у 1811 році. Повітові училища — це школи другої ланки початкової освіти в дореволюційній Росії, які відкривали у повітових та губернських містах для дітей купців, міщан, ремісників, дрібних службовців. Спершу їх метою була підготовка до вступу в гімназію. До дворічного курсу навчання входили: закон божий, граматика, загальна і російська історія, географія, арифметика, початкова геометрія, фізика, природознавство, малювання, правопис. З 1833 року вводився трирічний курс навчання.
План загального розташування повітового училища в Єлисаветграді, затверджений 8 січня 1838 року. Цей та наступні два плани зберігаються в архівах країни-агресора
План і фасад дерев'яного на кам’яному фундаменті будинку для училища, затверджений 1 грудня 1834 року
У 1830-х роках для приміщення повітового училища і квартири його наглядача були збудовані дерев'яні будівлі по Успенській вулиці, де потім знаходилося 5-те міське народне училище (нині – по вулиці Гоголя, у кварталі між вулицями Пашутінською та Тарковського, по парній стороні вулиці).
План і фасади будинків повітового училища затверджений 8 березня 1938 року
План міста Єлисаветграда, який можна датувати 1850—1878 роками, і на якому позначені будівлі, що належать місту. На цьому плані по вулиці Успенській (нині — Гоголя), у кварталі між вулицями Невською (Пашутінською) та Олександрівською (Тарковського), позначені дерев’яні будівлі повітового училища під літерами K, h, М, N, О
Фрагмент плану міста Єлисаветграда за 1914 рік, на якому під №76 по вулиці Успенській, у кварталі між вулицями Пашутінською та Олександрівською, позначені будівлі 5-го народного училища
За клопотанням громади міста 21 лютого 1879 року в Єлисаветграді заснували чотирикласну чоловічу прогімназію. Згідно з розпорядженням Міністерства народної освіти, Єлисаветградське повітове училище з початку 1879-1880 навчального року було закрите.
На місці будинку №86 по вулиці Гоголя були будівлі Єлисаветградського повітового училища, де у вересні — на початку жовтня 1852 року навчався Марко Кропивницький
Як зазначено в «Історичному нарисі м. Єлисаветграда»[2], повітове училище дало місту багато «корисних громадян на всіх теренах, як службової, так і приватної діяльності». Марку Лукичу Кропивницькому довелося навчатися в цьому училищі лише п’ять тижнів.
Володимир Поліщук
[1] Автобіографія М.Л. Кропивницького (за 65 років). З книги «Марко Лукич Кропивницький. Збірник статей, спогадів і матеріалів. Мистецтво, Київ. 1955.
[2] Історичний нарис М. Єлисаветграда / Склав та видав О.М. Пашутін. — Єлисаветград: Єлисаветград: Літо-Друкарня Бр. Шполянських, 1897.