– Алло, чому ти повернулася? Ти тут надовго? А раптом що, ти зможеш знову поїхати до Румунії?
Ці запитання звучать постійно. Їх ставлять ті, для кого я і мої діти є справжньою цінністю. Безмежно щаслива, що по всій Україні, і від Ізраїлю до Штатів живуть люди, для яких я таки важлива
Подивіться на фото. На ньому маленька донечка волонтера, який люб'язно надав нам із дітьми свої апартаменти. Вона разом із татом принесла нам смаколиків із Італії, від свого дідуся. Для мене саме вона стала символом допомоги людям у війні.
Румуни і Румунія завжди будуть у моєму серці і в серцях моїх дітей. Ця країна робить надзвичайно багато для українок і українців. Ми з дітьми були оточені добром, любов'ю, турботою із найперших хвилин перетину кордону. Ми мали усе необхідне і безмежні можливості для реалізації. Діти пішли до школи, а на літо влаштувалися на підпрацьовку. Я трохи волонтерила, багато працювала і багато донатила.
Чому ми повернулися? Я не маю логічної відповіді на це запитання.
Так сталося (особливості роботи і життя), що ми з дітьми були в більше, ніж 50 країнах. І я чомусь почала себе вважати global person. Але таки ні. Мені не все одно, де жити. Повернутися додому – це наше спільне із дітьми рішення. І так, ми в курсі про ризики. Але Україна – це про любов
Дякую безмежно усім, хто прихищав нас, допомагав, дарував свою турботу. Я обов'язково вас запрошу в гості після Перемоги.
Алла Волошина