Нещодавно біля села Лаврівка Долинської ОТГ, Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) знайшов чудову і велику – близько 100 га, ділянку цілинного, ніколи не ораного степу. Її нам показав місцевий краєзнавець Сергій Ткачов. Вона розташована на гранітній плиті й тому орати тут неможливо. Різнотрав'я цього степу просто вражає. Одних тільки занесених до Червоної книги рослин ми зустріли дев’ять видів. Це астрагал шорстистоквітковий, астрагал понтійський, півники понтичні, сон чорніючий, шафран сітчастий, горицвіт весняний, а також три види ковили: ковила волосиста, ковила Лессінга і найкрасивіший вид ковили в Україні, який так називають – ковила найгарніша.
Український степ неможливо собі уявити без сріблястих хвиль ковили. Це Дух Степу колише ковилою. Коли цвіте ковила, степ оживає і стає рухливим. Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися. Але зараз ковила стала настільки рідкісною, що сільські жителі навіть не знають, що це за рослина.
Степові ділянки виявилися нині чи не останнім притулком для ковили, а також горицвіту, шафрану, воронця, астрагалу, брандушки. Раніше багато степів були живі, коли вітер дув, а ковила наче хвилі пускала, у цьому є щось гіпнотичне, можна було пів дня дивитися на це диво. Дух перехоплює від хвилювання, коли ступаєш тут по м’якій степовій подушці з ковили та інших степових трав і усвідомлюєш, що це місце ще ніхто не розорював від сотворення світу. Немов серпанком туману, казкова ковила оповиває природу. Прикриєш очі й ковила нагадає про табуни диких коней-тарпанів, що мчали за старих часів, гриви яких ровівалися навсибіч. І хочеться забрести у цей фантастичний туман, загубитися в нескінченних хвилях ковили.
Неймовірна краса степу біля Лаврівки розкривається в різноманітті його фарб. Коли дме вітер і ковила колишиться, припадаючи до землі, то здається, що степ покритий величезним шовковим полотном, яке переливається сріблястими та золотистими відтінками. Його тонкі колоски зачаровують плавними лініями, майорять на вітрі. Ковила сяє на сонці, вітерець утворює хвилі і здається – навколо справжнє море. Із чим його порівняти? З безмежними морськими просторами, з білими пухнастими хмарами, з засніженою рівниною, з пухом тополь, із сивиною?
Ковила, особливо її види з пишними суцвіттями, дійсно вважаються дуже красивими рослинами. Ковила зустрічається в степовій зоні України і відома своїми витонченими, сріблясто-зеленими, ниткоподібними стеблами та пір'ястими суцвіттями, які колишуться на вітрі, створюючи враження легкості та витонченості.
Без сумніву, обстежена нами ділянка біля села Лаврівка має не тільки всеукраїнську, але і європейську цінність. Про це говорить і її велика площа, і наявність значної кількості червонокнижних рідкісних видів рослин, і незвичайна її краса. Цю степову ділянку повноправно можна назвати Малою Асканією-Новою, на честь відомого степового заповідника, заснованого Фрідріхом Фальц-Фейном наприкінці 19 століття.
На жаль, той заповідник зараз окупований Росією. Так само як окуповані й інші наші степові заповідники – Луганський (на Луганщині) та український степовий (на Донеччині), Карадазький, Казантипський та Опукський у Криму. По суті Україна залишилася майже без всіх своїх заповідних степів. Тому дуже важливо зараз врятувати всі степи, які ще залишилися. У тому числі створити пам'ятку природи «Мала Асканія-Нова» в Кіровоградській області під селом Лаврівка Долинської ОТГ.
Цю унікальну степову ділянку біля села Лаврівка ще років 10 тому знайшов місцевий краєзнавець Сергій Ткачов. На жаль, за цей час йому так і не вдалося зробити тут заповідний об’єкт, щоб захистити від знищення цю казкову місцину. А це треба зробити негайно. Бо якщо пам’ятки культури можна відновити після руйнування, то пам'ятки природи відновленню не підлягають.
Крім усього іншого Мала Асканія-Нова може стати улюбленим місцем вітчизняного та зарубіжного туризму, бо цілинних степів у Єпропі вже практично не залишилося. За належної організації справи зелений туризм у Малу Асканію-Нова може добре поповнювати бюджет Долинської громади.
Володимир Борейко, КЕКЦ
На фото: цвіте ковила Малої Асканії-Нова; Сергій Ткачов, журналіст Віта Науменко та доктор біологічних наук, заступник директора КЕКЦ Іван Парнікоза