Рівно місяць тому я прокинувся о 6-й ранку від телефонного дзвінка ледве знайомої схвильованої волонтерки з питанням, чи дійсно почалася велика війна. Над Кропивницьким без упину літали винищувачі. Я не виспався, адже спати ліг дуже пізно, до 3-ї ночі переглядаючи відео про характеристики «Точки-У». Перед тим я навіть встиг відвідати кінотеатр, нічний сеанс фільму Сєнцова, так і не написавши про нього рецензію. Ледве продерши очі, я почитав новини і зрозумів – почалося.
Я не сумнівався, що повномасштабне вторгнення росії неминуче, це було тільки питання часу. Тому я ще за рік до цього почав відновлювати свою фізичну форму, вправлятись у стрільбі, займатися тактикою, записався в УДА, поїхав на фронт. Психологічно я був до цього готовий. Тому, переконавшись, що моя родина у відносній безпеці, я включився в роботу з формування батальйонів Української Добровольчої Армії.
Місяць минув наче один нескінченний божевільний день. Сьогодні я роблю свій внесок в обороні Києва, адже захист столиці – це наразі найважливіше, і не сумніваюсь у нашій перемозі.
Дмитро Сінченко
Уже місяць як розпочалася війна і в мене з'явився новий друг – автомат. Я з ним їм і сплю, заступаю в наряди і навіть ходжу в туалет. Спочатку мені, як людині цивільній, було це незвично. Не можу сказати, що я звик тепер. Просто хочу зафіксувати свої нові відчуття. Носіння зброї змінює людину. Це робить тебе відповідальнішим. Вагомий аргумент у руках надає твоїм вчинкам і словам більшої виважености, рішучости і в той же час – стриманости. Це відчуваєш у собі мимоволі та не відразу, вони не вдавані чи напускні, вони – природні. Адже ти усвідомлюєш, що раптом що – ти не будеш тікати, а готовий захищати, вбивати і якщо треба – вмирати! Тому все відчувається і переживається глибше, гостріше, кожну мить живеш як останню! Також став пильніше роздивлятися навколо і приглядатися до перехожих, триматися сторожко!
Раніше я був противником того, щоб українцям надавати дозвіл на носіння зброї. Але сьогодні я сказав би – "так". Це наш захист від зовнішніх і внутрішніх ворогів! Зрозуміло, що за умови воєнного часу правила трохи інші, але я хотів би мати свою зброю і в цивільному житті. І звісно це вже не АК-74, але якийсь пістолет може бути. І чим більше буде людей, що вміють поводитися зі зброєю, тим сильнішою стане наша держава! Тож, закликаю всіх українців: отримуйте дозвіл на зброю, пройдіть військові збори, запишіться на курси стрільби, навчіться тримати зброю, відкрийте у собі нові ресурси і можливості! Це зробить нашу націю нездоланною!
Олександр Ратушняк