Я з малюванням на Ви. Іскра між нами не промайнула ще з дитинства. Якось у початкових класах притарабанив у школу альбом з олівцями. Вчителька дала завдання перемалювати з книги спрощену копію людини. Моїм Франкенштейном з кунсткамери можна було неслухняних дітей лякати. Після того фіаско в малювання я більш не ліз. Не прокинувся художник, зате вийшов глядач. Дивитися на мистецтво мені подобається. Але не на оте ультрамодно-філософсько-збочене. Де на полотні клякса, а в ній невидимий оку глибокий сенс. Чи банан, пришпандьорений на ізостічку, на голій стіні під соусом експресіонізму. Не моя історія. Я за здорову естетику. Рембрандт, Моне, Пікассо – нормальна тєма.
Нещодавно взнав, що в ЗСУ є свій Пікассо. Хоча від цього псевдо Володимир Безрукий наполегливо відхрещується. Хай прізвище не вводить в оману. Творити красу руками військовий вміє ого-го як. І не десь там, а на самому передку, де вибухають ворожі снаряди й дрони навертають кола над касками.
Війна бажання творити не відбила, а небезпека стала воїну музою. Малює Володимир своїх побратимів. Фарби на замовлення захиснику доставляють волонтери. А от з полотнами на фронті – біда. Втім, Володимир знайшов альтернативу. Малює на всьому, що потрапляє під руку: коробах від боєприпасів, будматеріалах і... звичайних дверях. Ви колись таке бачили? Я вперше.
Зацініть: закосплеїв бійця Івана Філіповича. Картина написана... на дверях курника. Це єдине, що вціліло з хати цивільних у Рівнопіллі після бомбардування руzzкіх. І такого неординарного художнього добра в колекції воїна з пів сотні одиниць. Нині його роботи мандрують Україною та демонструють, що талант не пробити кулями. Оце, як на мене, свіжий погляд на мистецтво Отаке треба показувати на виставках для богемної тусовки за кордоном. А не якісь там помідори в стразах.
Володимир Іванченко