Беру на себе сміливість порушити тему, яка давно чекає свого вирішення. Чомусь її делікатно обходять, ніби бояться, службовці, які мали б розставити крапки над «і». Маю на оці галерею Почесних громадян міста, виставлену у приміщенні та на сайті міської ради м. Кропивницького. Галереї тій вже понад пів століття.
Створено її ще у 1967 році, коли Кіровоградська міська рада 20 вересня 1967 року прийняла постанову «Про встановлення звання Почесний громадянин міста Кіровограда». У ті роки постанови подібного роду місцева влада самостійно, без вказівок з Москви не приймала. Звідти надійшла пропозиція не просто заснувати почесне звання, а й конкретно визначено – кого, скільки і як вшанувати почесних. І вже з першого разу виникла невеличка неув’язочка. Пунктом першим другого розділу Положення «Про Почесного громадянина м. Кіровограда», затвердженого радою, передбачено присвоювати звання не більше, ніж одній особі на рік. Але, як водилося у радянські часи (і тепер, на жаль, водиться), з кожного правила допускаються окремі винятки.
Допустилися їх (читай – порушили своє ж рішення) уже за першого відзначення: замість однієї особи звання присвоїли двом (у подальшому подібні винятки траплялися неодноразово і всі аргументовані). Пояснювалося це тим, що того року у СРСР відзначалося 50-річчя Жовтневої революції. (Завдяки цій події й було введене, точніше – відновлене, як таке, що існувало у царській Росії, звання). У міськкомі партії (подібні політичні питання вирішувалися виключно там) довго радилися – кого ж запропонувати раді? І вирішили – Трифона Гуляницького та Григорія Кочерещенка.
Хто ці люди? «Гуляницький, – сказано у його біографії, –учасник трьох революцій, герой громадянської війни, людина, яка віддала всі свої сили справі боротьби за світле майбутнє трудового народу». А ще ця людина була членом більшовицького ревкому, який запровадив у країні червоний терор у відповідь на білий терор. Це дозволяло убивати людей без суду і слідства, розстрілювати на вулиці. Пізніше Гуляницький створив каральний загін з пролетарської босоти і гопників, грабував, нищив, встановлював радянську владу на території сучасних Кіровоградської, Миколаївської, Одеської областей.
Кочерещенко парубком перебрався з села до міста, поселився у родичів, зв’язався з анархістами і есерами, розклеював на вулицях листівки невідомого йому змісту, брав участь у різного роду провокаціях, мітингах. Після приходу до влади ленінців обидва стали активними більшовиками. І хоча їхні «подвиги» були відомі місцевій владі, заперечувати присвоєнню почесних звань вона не могла, бо всі інші «учасники трьох революцій» вважалися як не буржуями, то контрою. До того ж, ще раніше обох нагороджували орденами СРСР, на будинках, у яких вони проживали, встановили меморіальні дошки на їхню честь, іменем Гуляницького було названо село, вулицю, школу у Миколаївської області. До речі, у Кропивницькому меморіальну дошку Гуляницькому зняли під час ремонту будинку казначейства на В. Перспективній, повернути забули. Кочерещенку висить і досі на будинку №5 на Преображенській (навпроти майдану Б. Хмельницького).
Минуло два роки й ініціатором присвоєння чергових Почесних виступила вже місцева влада. Наближалася 25-та річниця визволення Кіровограда від гітлерівців. У виконкомі (ясна річ з подачі міськкому партії) 4 січні 1969 року приймають рішення обдарувати званням Почесних громадян двох найвищих військових – маршала СРСР Конєва і генерала Жадова. Мовляв, під їхнім командуванням війська Червоної армії розгромили ворога під Кіровоградом. Яким методом громив Конєв – відомо: ціною сотень тисяч солдатських життів. Жадов прославився ще й брехнею, приписуючи собі і своєму штабу розробку боїв за місто, назвавши їх «Кіровоградською операцією». Цей бездарний генерал приписав собі успіх 297-ї стрілецької дивізії полковника Ковтун-Станковича, бійці якої першими увійшли на вулиці Кіровограда 6 січня 1944 року. Конєв із Жадовим потрапили на парад перемоги у Москві 24 червня 1945 року, а генерала Ковтун-Станковича зі своєю дивізією відіслали у Манчжурію воювати з Квантунською армією Японії, звідки не повернулися сотні тисяч наших вояків. Сьогодні мало кому відомо, що ім’я Конєва відразу після війни було присвоєно Кіровоградському обласному краєзнавчому музею.
На три роки комісія міськвиконкому з нагороджень взяла паузу, щоб у 1973-му вистрілити потрійним залпом. Відразу трьом високим військовим чиновникам – маршалу бронетанкових військ П. Ротмистрову, генералу О. Родимцеву та полковнику І. Самчуку присвоєно звання Почесних громадян міста. До усього додам: 1989 року у Кіровограді 5-ти тисячним накладом видано брошуру «Почесні громадяни м. Кіровограда». До неї увійшла виключно ця сімка Почесних громадян міста.
Наступна пауза затягнулася аж на чверть століття. У 1998 році у міській раді незалежної України згадали про існування Постанови про Почесних громадян (вибори до місцевих рад нагадали) і того року ними стали організатор і довголітній художній керівник легендарного ансамблю «Ятрань» Анатолій Кривохижа, видатний педагог Василь Сухомлинський та сапер часів війни, який розміновував місто у 1944-му, Михайло Степанов. Ця трійка була першою, хто справді заслуговує шани громадян сучасного Кропивницького і звання Почесного громадянина міста. Далі присвоєння звань відбувалося регулярно, щороку. Якщо відверто – не всі удостоєні його заслуговують, чимало відзначень відбувалося за принципом свій – свого. Але це вже тема іншого, складішного дослідження. Його, можливо, зробить хтось інший. Я ж пропоную владі переглянути список 39 Почесних громадян міста і прийняти рішення щодо позбавлення звання названої мною сімки аж занадто одіозних Почесних. До речі, ніхто з тих маршалів і генералів, крім Родимцева і Самчука, навіть близько не бував у Кіровограді, Жадов навіть хамив людям, у відповідь на запрошення його відвідати місто, яке військові частини під його керівництвом визволяли.
До речі, у Кропивницькому досі існують вулиці Жадова і Родимцева. Позбавити звання Почесного громадянина міста зовсім нескладно, хоча пункт 7 Положення «Про Почесного громадянина міста» передбачає: ніхто не має права позбавити громадян міста його звання, крім судових органів за поданням міської ради. Це сімки не стосується. Приводів подання – скільки завгодно. Ось один з них, найважливіший: «Загальні положення 1. Звання Почесний громадянин м. Кіровограда (далі-звання) присвоюється громадянам за видатні особисті заслуги перед територіальною громадою міста Кіровограда в галузях економіки, управління, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, екології, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність». Якій з цих умов відповідають «борці за світле майбутнє» та радянські військові діячі? Але й до суду ходити не треба – у країні діє закон про декомунізацію, прийнятий Верховною Радою України 9 квітня 2015 року. Уся сімка Почесних повністю підпадає під статті Закону.
Юрій Матівос
