Це Черник – на його могилі московити поставили свого ідола гєнєрала Ватутіна. На героїзмі Черника виростали Шухевич і Бандера, тисячі борців ОУН і УПА. Остання, нагадаю, й ліквідувала Ватутіна, який гнав на забій десятками тисяч насильно мобілізованих украінців.
Через похорони Федя Черника уряд переніс акт проголошення Соборності в січні 1919 року на пізнішу дату. Тисячі людей провадили сотника Черника в останню путь. Уряд (Директорія, міжпартійний Націнальний союз) виготовив спеціальний масивний вінок із чистого срібла, який зберігся і реконструйований. Черника поховали біля церкви, яку теж знесли окупанти…
"Їхали гарматні ляфети запряжені в шестірню карих коней кожна, по дві поруч. На них металеві домовини з тілами... героїв, вкриті козацькою червоною китайкою і перепоясані національними синьо-жовтими прапорами. На кожній домовині в головах, стрілецький шолом заквітчаний червоною калиною. Кожного коня провадив за узди козак у шапці з червоним шликом і з крісом через плече, а біля кожної домовини по обох боках ішло в почесній сторожі 6 стрільців... в шоломах із крісами на рамені. При домовинах сотників ішли стрілецькі старшини".
Поховали Черника із його побратимом сотником Загаєвичем і ще десяткою січовиків, які загинули в боротьбі за Україну від куль російських "єдінонєдєлімцєв". Досі нашим хлопцям-січовикам немає навіть таблички в Маріїнському парку.
Історична справедливість це коли держава не просто знесе постамент окупанту, а поставить – нарешті – гідний пам'ятник національним Героям, які поховані прямо перед входом до Верховноі ради. І там, до речі, обов'язково має бути відзнака Пласт – український скаутинг, бо Черник і Загаєвич були пластунами.
Там має бути той срібний вінок від держави, а не десь в музеї інколи експонуватись. Хлопців поховали у цинкових гробах. Це підказка тим, хто хоче знайти точне місце поховання.
Чому Черник став Героєм? Він із Перемишля (не Пшемисля, як на наших вокзалах оголошують). Він був одним з найкрутіших наших спортовців. Як в легкій атлетиці, так і в командних іграх. Виступав би за Україну на Олімпійських іграх і перемагав би обов'язково.
Із серпня 1914 року, добровольцем УСС, в безперервних боях. Навіть в полоні готував групу, щоб відновити в Києві нашу державу – у тій групі був і Євген Коновалець. Він душа Корпусу Січових стрільців – гвардії Арміі УНР. Загинув в бою. Заливаючись кров'ю підняв свою сотню в останню переможну атаку.
Якби поляки чи американці мали такого героя, то про нього знала би кожна дитина. А ми, навіть не маємо йому елементарної таблички в ценрі столиці України, де його поховали за участі всього уряду і тисяч киян.
Перемога, це не коли ватутіна знесли. А коли Черники і Загаєвичі належно вшановані державою за яку вони віддали найдорожче – своє життя.
Юрій Юзич, історик, голова Крайової пластової ради