Звичай співати різдвяних пісень із зіркою на українських теренах уперше зафіксований у 1680 році в містечку Стара Сіль. Ми перейняли цю традицію від поляків і чехів, де хлопчики-христослави в образах Трьох Царів обходили домівки, вітаючи люд з Різдвом.
Із зірками ходили лише хлопці-підлітки, парубки та дорослі чоловіки. Нести зірку доручали найповажнішому з гурту – його іменували Звіздарем. Саме він вів перемовини з господарем, знав усі колядки.
Більше 75% християн світу (в тому числі 11 із 15 православних церков) святкують Різдво 25 грудня. Бо саме в цей день його почали святкувати вперше майже дві тисячі років тому в Римській імперії! А 25 грудня це перший день після зимового сонцестояння, коли збільшується день, темрява вже відступала. Це дуже глибокий символ: Світло перемагає темряву!!! Народжується Новий рік разом з Господом!!! Та й головні центри православної віри – Вселенський патріарх, грецькі православні церкви: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Елладська святкують Різдво 25 грудня!
У 1917 році востаннє відсвяткували православне Різдво 25 грудня, а вже з наступного року було введено григоріанський календар і свято було перенесено на 7 січня. Супроводжувало його поширення антирелігійної пропаганди.
Різдво було оголошено «шкідливим» і «попівським». 25 грудня стало частиною цієї кампанії – «комсомольським Різдвом», сенс якого полягав у проведенні демонстрацій з червоними прапорами та антирелігійними гаслами. «Святкування» завершувалося спаленням опудалів богів усіх релігій. Зі знищенням Різдва в небезпеці опинилися й українські колядки та щедрівки.
Однак викорінити їх виявилося не так просто, як розраховувала радянська влада, тож довелося вдатися до іншого способу – переробляти їх та змінені тексти поширювати у збірниках:
«Добрий вечір тобі, вільний пролетарю.
Радуйся, ой, радуйся, земле,
Світ новий народився».
«Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Ленін появився!»
«Репресовані» були не лише колядки та щедрівки, а й ялинка, яку радянська пропаганда назвала «буржуазною», «пережитком минулого» та «проявом політичної незрілості». Формально святкове дерево не було заборонено, проте за його встановлення радянського службовця могли позбавити партійного квитка, а для тих, хто вже коїв інші «злочини», це могло стати приводом для заслання у табори. У 1935 році на першій шпальті газети «Правда» з'явився допис Павла Постишева – одного з організаторів Голодомору та причетного до згортання українізації. «Давайте организуем детям к новому году хорошую елку» – кричав заголовок.
Уже наступного дня у всіх великих містах СРСР відкрилися базари з ялинками та прикрасами. Однак повернення традиції відбувалося з одним радянським «але»: замість Вифлеємської зірки на верхівку встановлювали пʼятикутну із зображенням серпа і молота, а поряд зі звичними кульками висіли ідеологічно правильні з портретами Леніна і Сталіна та фігурки робітників.
У 1937 році переродився й інший популярний сьогодні символ свята – Дід Мороз, який до XVIII століття був уособленням темряви та холоду. На думку радянської пропаганди, новий Дід Мороз боровся з «ворогами народу», спускався у шахти та навіть літав у космос.
Так у СРСР формувалося антиріздво: ідеологічна ялинка замість релігійної, Дід Мороз замість Святого Миколая, олівʼє замість куті. Святкова програма формувалася на рівні партії, а її дотримання жорстко контролювалося.
Аліна Понипаляк, історик
На світлинах: проєкт на найкращу різдвяну марку Олексвндра Охапкіна; святкування Різдва у с Сокілка, Харківської губернії, 1890 р.; Донеччина, 1905 рік, хлопчик по центру – Марко Залізняк, у майбутньому стане відомий як фотограф, який задокументував Голодомор