Найбільшу ненависть у цій війні в мене викликає факт деукраїнізації. Росіяни, не встигнувши толком зайти в окуповане місто, одразу розміщують російськомовні дорожні знаки й вивіски. А всіх, хто ніс українську культуру, українську мову й українські цінності, просто знищують: розстрілюють, катують у підвалах, викрадають їхніх дітей, ґвалтують. Роблять усе, щоб жоден український голос не прорізався і щоб навколо на десятки майбутніх років – тільки випалена російська прірва.
Ти дивишся на все це й дякуєш Богу й ЗСУ, що твоє місто у відносній безпеці. Що зброя руского міра звідси далеко. Але… але заходиш до магазину – і, втомлюючись слухати «здраствуйтє, у вас картачка ілі налічка», просто по-людськи просиш: «Шановна, не порушуйте закон, НЕ звертайтеся до мене російською мовою», а у відповідь вона кидає тобі твої речі і каже, щоб ти абращалась к другому прадавцу раз такоє дєло, бо какой ещьо закон?
Цікаво, куди мені їхати? У якому місті я НЕ буду чути цю російську мову, якою розмовляє ворог?!! Такі звертання мовою ворога принижують мене як людину, як громадянку, чия країна бореться за своє існування. А якийсь магазин – а точніше SHELFI (у Кропивницькому, Преображенська, 6) – відмовляється тебе обслуговувати тільки тому, що ти українка?!!!!! Це, ЯК??
Нешановний SHELFI, куди мені їхати, за вашою версією, щоб такі продавчині, як ваші, не кидали в мене речами за те, що я українка??? І щоб власники магазинів пояснювали своїм продавчиням, який це такий «єщьо закон», який зобов’язує звертатися до клієнта українською мовою?!
Ольга Кирилюк