У липні 1989 року, коли ми створювали перші осередки народного Руху України, коли шукали назву першої незалежної газети, коли готували перший мітинг у Кіровограді, який відбувся у міському саду, у столиці України Києві тодішня влада розстріляла воїна УПА. Звучить сюрреалістично. І, здається, аби ця подія мала широкий розголос, київський люд не дав би цього зробити. Хоча…
Це сталося в СІЗО КДБ в районі метро Арсенальна в Києві. Страчений – Іван Гончарук, волинянин, учасник УПА, який наприкінці 40-х вже був засуджений за участь у боях проти НКВС та відбував покарання на Колимі. Добрий і миролюбивий за спогадами односельців Гончарук був звинувачений у численних вбивствах мирного населення. В архівах СБУ нині зберігається 7 томів кримінальної справи чоловіка, 6 з них – з проваджень, відкритих вже у 80-х роках. У них – жодних прямих доказів, жодних чітких свідчень.
Історикиня Леся Бондарук, яка досліджувала справу Івана Гончарука і написала за нею книгу, вважає, що чоловік став ідеальною мішенню для пропагандистської машини. В Україні саме назрівала перебудова, починалися національно-демократичні перетворення суспільства. Колишній упівець на той час жив у Харкові (а це дозволяло надати справі всеукраїнського розголосу). Йому скасували вирок, за яким він вже відбув покарання і наново звинуватили в участі у групі Фадея "Збруча" Бродовського, яка боролася з радянськими спецслужбами та їх агентами.
"Обвинувачі поновили справу "по вновь открывшимся обстоятельствам". Цими обставинами були дві заяви. Перша – жителя рідного села обвинуваченого Грудки Миколи Найдича, який заявляв, що у 44-му Гочарук побив його матір і вона померла. Друга звинувачувачка, головна по справі, це Анна Шептур, донька донощика Антона Шептура, якій на час вбивства її батька було 12 років. Вона опиралася на слова померлої матері, якій нібито в селі сказали, що Гончарук – вбивця", – розповіла журналістам Леся Бондарук.
За ті півтора року, що Іван Гончарук був в УПА, він брав участь у боях із НКВСівцями. Повстанці справді знищували агентів радянської влади, через яких вивозили мирне населення на Сибір. Але це боротьба з ворогами, а не участь у вбивствах мирного населення.
Висвітлювати ці суди залучали телебачення, радіо, газети. Вони навіть підшивали у справу газетні публікації на цю тему. Писали журналісти, які спеціалізувалися на таких судах. І тут цікаво, що газета "Радянський Харків" і "Радянська Волинь" вийшли з однаковими великими розгромними статтями проти Івана Гончарука про суд. І були вони за підписом письменника Володимира Лиса. Насправді Лис, як розповідає Леся Боднарук, написав коротку протокольну статтю про цей суд. Він зобов'язаний був, це було редакційне завдання. А потім цю статтю переписав Полікарп Шафета, головний редактор "Радянської Волині". Це дуже знакова постать: Шафета видавав не одну книжечку, пов'язану з судами проти бандерівців. Його публіцистика видавалася великими накладами по 30–40 тисяч примірників. І він доповнив статтю своїми фрагментами, художніми образами і лексикою, але прізвище лишив Лиса. Треба зробити акцент: нинішня Спілка журналістів на Волині нагороджує за публіцистику премією імені Полікарпа Шафети! І цікава особливість, – зазначає Лнся Боднарук, – висвітлювати подібні суди відправляли і тих журналістів, які походили з родин УПА або з родин депортованих. А в Лиса брати були в УПА, і Лис в дитинстві був депортований.
Суди спеціально були підготовлені: наприклад, на одну лаву підсудних могли посадити трьох повстанців і одного реального вбивцю. Але всіх видавали за бандерівців з одного загону, робили шоу і засуджували.
В 2021 році з'явилася приголомшлива новина, що колишній суддя Борис Плахтій добився підвищення своєї пенсії до 200 тисяч гривень. А саме Плахтій судив Івана Гончарука. І колишній суддя Сергій Кіпень отримав державну нагороду, яка теж йому дає непогані виплати. В справі Гончарука головував Плахтій, але доводив справу до розстрілу Кіпень. Для Кіпеня і Плахтія Гончарук був не першою, а останньою жертвою. Вони проводили процес проти того ж самого Ніла Якубчука та інших повстанців. Була ініціатива від народного депутата Ігоря Гузя позбавити Плахтія і Кіпеня високих пенсій. Він зробив запит на Вищу раду правосуддя і отримав відповідь, що якщо вони вже звільнені, то нічого не можна зробити. Доньки Плахтія і зараз працюють суддями, у цій же системі працює і онука. І всі вони непогано почуваються в Українській державі, маючи вищі матеріальні статки, ніж більшість українців.
Як можна сприймати усе це з холодним серцем? Чи слід сподіватися тільки на Божий суд?
Світлана Орел за матеріалами УП
На фото: Іван Гончарук з родиною, 1960 рік