Ви помітили, яке велике значення останнім часом у нашому житті має погода? Вона стала дуже мінливою, примхливою, і все частіше й частіше загрожує нам всілякими бідами, руйнуваннями та нестатками. Тож, правильно прогнозувати її стає вже просто питанням елементарного виживання.
Мою увагу привернула стаття у «Історичному календарі Кіровоградшини. Люди, події, факти 2020» Володимира Боська про одного із засновників Української метеорологічної служби Василя Поріцького, якому наприкінці квітні виповнюється 120 років. Тим більше – він наш земляк – народився у селі Андрусівці Світловодського району.
Пошук у інтернеті хоч якихось даних про цього чоловіка мені нічого не дав. Тільки згадка про нього у першій книзі «Реабілітовані історією. Харківська область». Очевидно, саме там він був заарештований, як пише Володимир Босько, у 1931 році за підозрою у належності до контрреволюційної повстанської організації, що ставила за мету повалення Радянської влади і відновлення уряду УНР.
Звісно це стандартне формулювання, за яким у абсолютній більшості випадків стояла просто вигадка слідчих тодішнього ДПУ і завдання під будь-яким приводом знищувати класво чужий елемент.
А Василь Поріцький, очевидно, ним був – син священика, навчався у Кременчуцькому реальному училищі, вступив до Київського комерційного. Та, схоже, події жовтневого перевороту не дали йому завершити освіту. Можливо, він справді співпрацював із інституціями УНР, бо ж був секретарем української метеорологічної служби. Під час тодішньої російсько-української війни, її зруйнували. Схоже, Василь Іванович узявся відновлювати її у рідних краях, реанімувавши Кременчуцьку метеостанцію.
Володимир Босько пише, що він брав найактивнішу участь у відкритті першої у СРСР приймальної радіостанції служби погоди, в організації геофізичної бібліотеки і музею метеорологічної служби, знову ж – першого в СРСР. У 1924 році заснував перший у тодішній країні науково-популярний часопис «Погода й життя», налагодив обмін виданнями з багатьма геофізичними установами світу.
«На геофізичному з’їзді СРСР, – пише Володитмир Босько, – діяльність Укрмету одержала високу оцінку міжвідомчого метеорологічного комітету СРСР, відзначалося, що саме українським метеорологам належить велика заслуга у справі винаходу нових організаційних форм роботи. Українізація метеослужби викликала невдоволення у Москві».
Звісно, відразу ж згадали, що Поріцький – класово чужий Радянській владі і вислали його у Котлас Архангельської області. Але Василь Іванович, очевидно, був спеціалістом своєї справи, тож там працював у системі «Водбуду». Після звільнення очолював управління гідрометорології Челябінської області.
Наприкінці життя, а він схоже, дожив тільки до смерті Сталіна, повернувся в Україну. У Києві ще встиг написати підручник для шкільних метеостанцій.
Світлана Орел