Це було у перші дні війни. Я не встигла зняти з картки гроші і в мене закінчились продукти, як і в усіх. Магазини були всі зачинені. Транспорт не ходив. Тому я написала в чат, щоб хтось купив мені кілограм картоплі і геркулес. Бо ті, хто мав машини, писали оголошення: якщо комусь щось потрібно, я тоді-то поїду туди-то, там працює "Магелан" чи що...
Другого дня мені постукали в двері. Прийшла молода жінка з грудною дитиною на руках і сказала, що в неї є трохи геркулесу, і вона поділила його зі мною навпіл, і ще ось декілька картоплин і цибулин, і морквин. Це було дуже зворушливо. Я вже не стала цікавитися про замовлену картоплю, бо мені було достатньо на перші дні. Через кілька днів сусіди повідомили, що один із сусідів привіз машиною кури. Роздавали так, без грошей, не знаю, звідки вони були. Я пішла взяла курку. І поки я дякувала, водій встиг сказати: "А може, вам ще й картопля потрібна, бо ось хтось просив купити, але не забрав, вона в мене вже стільки днів лежить!" Це була моя картопля! "Але ж я просила кілограм!" – "Нічого, я купив на всяк випадок чотири". Грошей він з мене нізащо не взяв, "бо вже дуже довго лежала, я не міг знайти того, хто замовляв". Ще один сусід їздив закупляв борошно і пік хліб. І також безкоштовно його роздавав. З цими продуктами я дожила до того часу, поки не відкрився у МЖК магазинчик. Однак я ніколи не забуду те немовлятко, яке волонтерило вже коло грудей матері…
Друга історія трапилась, коли відкрився банк. Я прийшла у "Приватбанк" з платіжками і з карточкою. Але виявилось, що картку я взяла не ту. Це я пішки пройшла 5 км, вистояла чергу... Касир спитала мене номер телефона. І поки я рилася в телефоні, вона вручила мені мої платіжки з квитанціями про оплату. Я не знаю, як звершилась ця операція, без паспорта, без грошей і без карточки, для мене це було справжнє чудо!.. Вийшовши з приміщення банку, я розплакалась. От у той день я оцінила нашу українську банківську систему.
Людмила Іваннікова