«Ця меморіальна таблиця як орден на грудях вашого ліцею» – слова від гостей свята, яке відбулось в останній день весни у селі Хмельовому Смолінської територіальної громади. Свято – день останнього дзвінка, радість і жура випускників: на подвір’ї ліцею зібрались кількасот учнів, вчителів, батьків, гостей із Кропивницького, Новомиргорода, Малої Виски, Звенигородки Черкаської області, Баштанки Миколаївської, навіть вояк з діючого фронту на сході країни… Що ж так привернуло увагу у Хмельовому? Окрім квітів вчителям і випускникам, оберемок їх лягло до меморіальної таблиці отáману Залізняку.
Зняти запинало й відкрити бадьорий погляд отамана з чорного габро удостоїлись волонтер і громадський активіст Вадим Батій та солдат українського війська Руслан Андрійко. Логіка цієї честі в тому, що отаман Залізняк, уродженець (1894) Хмельового Юхим Коваленко, був вояком, оборонцем рідної землі і був активним будівничим України.
Історія меморіальної таблиці, як жодна, певно, на Кіровоградщині має понад десятирічну тяглість. Двадцять років тому я опублікував нарис про репресованого у грудні 1928 року директора агрошколи у Мурованих Курилівцях на Вінниччині, члена президії райвиконкому Мефодія Юхименка, доставленого органами ДПУ у Зінов’ївський будинок примусової праці (бупр-в’язниця), утримуваного й допитуваного в нелюдських умовах і 13 червня 1929 року розстріляного. За що така кара? Восени 1920 року відставний вояк армії УНР підняв у рідних краях повстання проти більшовицьких окупантів, оперував на терені від Умані до Зінов’ївська, від Звенигородки до Богополя, в окремі періоди його загін нараховував понад тисячу піших і вершників. З оголошенням радвладою підступної нової економічної політики отаман Залізняк змушений був розпустити загін, змінив своє прізвище й пішки дістався на північне Поділля, де його чекала кохана. Жив, працював, сподівався на сприятливі часи спротиву («Тільки масовим повстанням можна повернути українську владу»). Через вісім років його вирахували чекісти. Він не здав жодного побратима на допитах.
На пропозиції обласної організації Національної спілки письменників України увічнити пам'ять про земляка-оборонця місцева влада щоразу знаходила привід для відмови. І лише в останні роки при наполегливій активності Вадима Батія прийнято позитивне рішення. На цю пору вийшла друком і моя книга з повістю про отамана Залізняка «Пекельні гонитви» (Київ, «Ліра-К», 2024, 340 с.).
Не дочекався урочистої хвилини активний рухівець, член партії «Свобода» (м.Знам’янка), депутат міськради (він виготовляв меморіальну таблицю) Юрій Майборода.
На заході виступили ініціатори встановлення таблиці, священники Православної церкви України, кілька повстанських пісень виконав бард Віктор Коваленко.
Але це ще не кінець історії отáмана Залізняка. Я хочу знайти його нащадків. Дружини Клавдії Житкевич-Юхименко, яка була засуджена до трьох років неволі за те, що не донесла на свого чоловіка, давно вже немає на світі (1899 р.н.). Немає, думаю, й дітей, сина й дочки (з часу розстрілу їхнього батька минає 95 років). Але мусять бути внуки-правнуки, які мають знати правду про свого предка-повстанця-оборонця. Допоможи мені, Господи, знайти їх…
Василь Бондар