Цими осінніми днями відвідали Хутір Надію, пройшлися його стежками разом із невісткою роду Тобілевичів Валентиною Василівною, яка багато років віддала праці тут. Вона була причетна до відродження цієї історичної місцини разом зі своїм свекром Андрієм Юровичем.
Походили навкруг ставка-підкови, викопаного Іваном Карповичем. На одній з купалень хлопчина Микита ловив дрібненьку рибку вудкою. Його батько Віктор нині воює проти окупантів на Херсонщині, а це навідався у відпустку і родина приїхала відпочити на Хутір. Відвідали велетнів-дубів, за збереження яких Андрій Юрович навіть потрапив до в’язниці – кинувся був відбиватися від войовничих невігласів, які на початку 50-их намагалися вирізати дуби для будівельних потреб. Переконалися, як міцно обіймає дуб Миколи Садовського дуб Марії Заньковецької. Не втримав при житті, то хоч тут…
Зайшли і на цвинтар села Карлюгівки, де покоїться частина роду Тобілевичів. Тут поховано самого Івана Карпенка-Карого, його батька Карпа Адамовича, матір Євдокію Юхимівну, дружину Надію Карлівну, онуків Андрія і Назара, правнука Ігоря, неподалік – сестру Марію Садовську-Барілотті та правнука Ігоря Тобілевича.
Валентина Василівна розповіла, що нині в ЗСУ воюють її син Роман і онук Андрій. Усі – Тобілевичі. Романа нещодавно вітала із днем артилериста.
Згадались слова царського полковника, а потім червоного командира Муравйова, який, ввійшовши у 1918 році до Києва, залив його кров’ю. Він справедливо визнавав: “Надо было в своё время повесить Марка Кропивницького, Ивана Тобилевича, Миколу Садовського, Марию Заньковецкую и Панаса Саксаганского. Вот тогда об Украине никто ничего и не слышал бы».
Не знищили тоді, прийшли робити свою чорну справу нині. І Тобілевичі знову – на передовій. А Хутір стоїть. І Україна – була, є і буде!
Світлана Орел