У нашому дачному садку достигла шовковиця! Щоразу, коли я смакую цю соковиту ягоду з легкою кислинкою, подумки повертаюся у прекрасні часи безтурботних літніх канікул, які немислимі були без шовковиці. Не тієї, що акуратно лежить на ринку у лоточках, а тієї, що росла біля двору моєї подружки Рити. Відтоді минуло більше 40 років (страшно подумати!), а я досі бережу ці спогади.
…Шовковиця була величезна, розлога, з гілками, що тяглися до самого неба. Щороку, як тільки ягоди наливалися темним соком, у нас з дівчатками – Ритою і Наталкою – був свій ритуал – гуляти на шовковиці. Пам'ятаю, як босоніж, обережно, щоб було зручніше, ми вилазили на гілки дерева. У кожної з нас була своя улюблена гілка. Свій маленький простір, де було затишно, безпечно і смачно. Я любила цю вилазку, це розлоге дерево і своїх подружок, з якими проводила увесь час, коли приїздила на канікули у Знам’янку до своєї бабусі (світла їй пам'ять).
Гуляти на шовковиці було цікаво. Ми сиділи на гілках, гойдаючись від легкого вітерця, і набивали роти цими дарами природи. А ще – ділилися своїми дитячими закоханостями, мріями про майбутнє. За такими розмовами ми наїдалися від пуза і були щасливі. Коли я підросла, бабуся нам розповіла, що шовковиця не лише смачна, а ще й цілюща: вона кров чистить, сили додає та серце лікує. Ми вірили, бо після такого частування почувалися справді сильнішими, повними енергії і готовими до будь-яких літніх пригод. Для нас шовковиця була не просто ягодою, а еліксиром щастя.
Щоліта ми чекали з дівчатами моменту, щоб знову опинитися на тому дереві. І ось вони – перші ягоди – чорні, блискучі, налиті солодким, майже медовим соком. Обережно відірвані від гілочки, вони такі апетитні і завжди – найсмачніші…
Пригадуючи ті моменти дитинства, я кладу до рота соковиту ягоду, а потім ще одну і не можу зупинитися… Цей смак настільки насичений, що здається, у ньому зібралося все тепло червня. Пальці вже фіолетові, губи – ще темніші, а настрій, як у дитинстві – безтурботний. У моєму дачному садку достигла шовковиця і я неймовірно щаслива! Це щастя родом з дитинства…
І досі шовковиця для мене – справжня симфонія червня. Це смак дитинства, смак дружби, смак безтурботного літа, який залишився зі мною назавжди. І кожного разу, коли я бачу цю темно-фіолетову ягоду, відчуваю себе знову на тій гілці, чую сміх подружок і смакую найсолодші спогади.