Вперше в своєму житті я був черговим лікарем в Кіровоградській обласній лікарні, коли я ще не був лікарем в повному розумінні цього слова. Я був лікарем-інтерном. І мене залишили черговим лікарем по четвертому корпусу. У тому році (чи 2001, чи 2002-й рік) там на першому поверсі було кардіологічне відділення, на другому – гематологія та ревматологія, а на третьому пульмонологія та гастроентерологія...
Я чув стогін на весь коридор пацієнта з мієломною хворобою. Є дуже багато пацієнтів, яких я й прізвища згадати не зможу. Але цього пацієнта прізвище я пам'ятаю до цієї секунди. Тоді я спитав, що відбувається у чергової медичної сестри, то отримав у відповідь: "А... Це наш ###, він постійно кричить, там нічого не зробиш"... До перших знань, як можна зробити так, щоб людина болю не відчувала, було більше десяти років...
За час, який я працював в гематології, я отримав практичне розуміння, ЯКИМ може бути біль при гострих та хронічних лейкозах, при мієломній хворобі... Я не пам'ятаю жодного призначення морфіну таким пацієнтам (про повноцінний менеджмент болю я мовчу). Можливо якісь одиничні випадки призначення трамадолу були. Я маю певну інформацію, що й по сьогодні в гематологічному відділенні Кіровоградської обласної лікарні наркотичні лікарські засоби для лікування хронічного больового синдрому не призначаються або практично не призначаються. Якщо є інша інформація – поділіться, буде цікаво про це дізнатися.
Пишу про це не з метою критикувати. Я просто роками не можу знайти відповідь на одне запитання: "ЧИМ ПАЦІЄНТИ З ЛЕЙКОЗАМИ, МІЄЛОМНОЮ ХВОРОБОЮ Є ГІРШИМИ ЗА ПАЦІЄНТІВ З ІНШИМИ ОНКОЛОГІЧНИМИ ХВОРОБАМИ?". І ще одне: "ЧОМУ ПАЦІЄНТ, ХВОРИЙ НА РАК МАЄ ПРАВО НА ПРИЗНАЧЕННЯ НАРКОТИЧНИХ ЛІКІВ ПРИ ЛІКУВАННІ БОЛЮ, А ПАЦІЄНТ, ХВОРИЙ НА ОНКОЛОГІЧНІ ГЕМАТОЛОГІЧНІ ХВОРОБИ – ЛЕЙКОЗ, МІЄЛОМНУ ХВОРОБУ ТА ІНШІ – НЕ МАЄ ТАКОГО ПРАВА?"
Я вже мовчу про те, що наркотичні лікарські засоби мають призначатися для лікування болю, спричиненого іншими хворобами.. І пацієнт, хворий на цукровий діабет не гірший пацієнта, хворого на рак, і він також має право на якісне знеболення. І ще є купа різних хвороб, які можуть викликати нестерпний хронічний біль... Але таких пацієнтів позбавляють права отримати належну медичну допомогу...
Я довго збирався запропонувати свій виступ та спілкування з лікарями Кіровоградської обласної лікарні на тему лікування хронічного больового синдрому. Я це залюбки зроблю заради того, щоб якомога більше колег орієнтувалися в сучасних принципах лікування хронічного больового синдрому на тлі невиліковних хвороб. З 2013 року можна легко зробити так, щоб перетворити людину, яка цілодобово стогне, кричить, виє, плаче від болю на людину, яка спокійним голосом каже лікарю: "Вже не болить, я болю не відчуваю". Єдина реально необхідна умова для цього – БАЖАННЯ ЛІКАРЯ. Ну і щоб начальники різних рівнів не заважали, звісно...
У відповідь на своє звернення я отримав інформацію, що потреби в моєму виступі немає. І отримав посилання на наказ МОЗ України від 28 червня 2022 року №1122. Знаєте, яку назву має згаданий наказ? «Про затвердження методичних рекомендацій щодо знеболення постраждалих на етапах евакуації». Який рівень знань щодо рекомендацій лікування хронічного больового синдрому, коли лікування хронічного больового синдрому плутають із знеболенням постраждалих на етапах евакуації, коли не можуть зрозуміти різницю в підходах щодо лікування болю в таких різних клінічних ситуаціях?
У мене немає мети як такої – аби десь виступити. Хоча, коли я бачу керівників закладів небайдужих до проблеми болю, які самі пропонують організувати виступи – я вдячний за професійність та небайдужість. Але я не маю мети – побільше виступати. Я просто знаю про хронічні проблеми з якістю лікування пацієнтів з хронічним больовим синдромом саме цього закладу, і я навряд помиляюсь. Не влаштовую я в якості спікера – зверніться до людей, які готові допомогти. Такі люди є в Києві, є в Івано-Франківську, можливо й не тільки в цих містах.
Ще в університеті були серед моїх викладачів такі, які говорили: "НЕ СОРОМНО НЕ ЗНАТИ. СОРОМНО – НЕ МАТИ БАЖАННЯ ЗНАТИ". Я не все знаю. І не все, що я знаю зараз – я знав завжди. Є речі, за які мені соромно до сьогоднішнього дня. Але я вважаю себе зобов'язаним звернути увагу на проблему, запропонувати свою допомогу. І давайте змінювати становище пацієнтів з хронічним больовим синдромом на краще!
Андрій Гардашников
«Ми знаємо про проблему болю і проводимо навчання лікарів»
Головний лікар Кіровоградської обласної лікарні Лариса Андреєва так коротко прокоментувала цей допис пана Андрія: «Наші фахівці добре обізнані у цій проблемі, багато знають про хронічну біль. Ми використовуємо різне знеболення і наркотики в тому числі. Проводимо навчання».
І надіслала текст офіційної відповіді, яку направили панові Андрію: «Дякуємо Вам за надану пропозицію виступу для лікарів нашого підприємства на тему хронічного больового синдрому. Повністю розділяємо Вашу думку, що проблема фармакологічного контролю хронічного болю у пацієнтів, особливо з важкими захворюваннями, дуже актуальна. Тому лікарі-спеціалісти нашого багатопрофільного медичного заклалду приділяють увагу менеджменту пацієнтів з хронічним болем, беруть участь у науково-практичних конференціях, самітах, як міжнародного, так і міжрегіонального рівня, де висвітлюється питання контролю больового синдрому.
Щорічно на базі КНП «КОЛ КОР» українською асоціацією анестезіологів проводяться практично-наукові форуми, семінари з участю провідних спеціалістів наукових закладів – проф. С.А. Дуброва, зав. кафедрою анестезіології Київської НМА імені О. Богомольця, проф. Ю. Кобилянського, зав. кафедрою анестезіології Дніпрвського МУ, проф. О. Нестеренко, зав. кафедрою анестезіології Донецького МУ та інших, де також обговорюються проблеми хронічного болю. В липні 2025 року знову запланована конференція такого рівня. В нашому закладі впроваджена в практику для використання лікарями шкала болю (FLACC числова та оцінювальна), згідно затверджених наказом МОЗ України від 28 червня 2022 року №1122 методичних рекомендацій.
Враховуючи вищевикладену інформацію, потреби у додатковому окремому виступі на тему хронічного болю у нашому закладі немає».
Що ж. наскільки вирішена ця проблема у наших медичних закладах можна відчути тоді, коли потрапиш у подібну ситуацію. Але як би там не було, взаєморозуміння між небайдужими знаючими лікарями, ніколи не буде зайвим. А його, схоже, поки немає.