Наше — це про нас. І вже за одне це варто його любити. За те, що хтось показав нас такими, які ми є. А коли показав це якісно, красиво, до мурашок, варто подякувати.
Днями на так званій «Свободі слова» російський продюсер Роднянський дозволив собі цинічно назвати такі патріотичні фільми, як «Кіборги» — шлаком... У той же час на церемонії відзначення Украінськоі кінопремії «Золота дзиґа» була одна цікава номінація — премія глядацьких симпатій. Не критиків та не спеціалістів. Звичайних пересічних глядачів, усіх, хто хотів голосувати, щоб відзначили фільм, який йому сподобався. І було у тому списку фільмів чимало. Ну, наприклад «Свінгери 2». І навіть фільм Зеленського «Я, ти, він, вона». Як ви думаєте, премію для якого фільму дістала із конверта красива ведуча? «Крути»! Це і є відповіддю шустерам і роднянським на те, що вважають українці шлаком. А найкращим фільмом року визнано комічно-драматичне, безпафосне, але якраз дуже патріотичне кіно абсолютно досі невідомого молодого режисера Антоніо Лукіча, який щемно зняв «Думки мої тихі» про любов до матері та любов до України...
І по кілька премій одразу взяли такі патріотичні фільми, як «Додому», «Захар Беркут». А ще у числі переможців і наше дитяче кіно «Фокстер і Макс», і мюзикл «Гуцулка Ксеня», і психологічний триллер «Вулкан», і «Чорний ворон», де теж про нас і нашу прекрасну, не завжди щасливу землю... І як влучно сказав кращий актор року Ахтем Сеітаблаєв: українське кіно стало трендом, і нам необхідна підтримка один одного. Зрештою, усі ми в одному човні...
Людмила Семенюк