Українець, якого росіяни називають “радянським героєм”. Але правда інша. Історія Андрія Борзенка — це історія людини, яка вижила там, де, здавалося, вижити неможливо.
У 1930-х роках його родину насильно депортували з України до Узбекистану.
Батьки Борзенка стали жертвами радянських репресій — таких, що ламали долі сотень тисяч українських родин.
Коли почалася Друга світова війна, Андрія призвали до Червоної армії. Та навіть у радянському мундирі він залишався українцем у серці. Він воював на українській землі — під Луцьком, Бродами, Дубном, обороняючи батьківщину, з якої колись вигнали його сім’ю. Під Києвом Борзенко був поранений і потрапив у полон.
Нацисти відправили його до табору військовополонених у Німеччині, а згодом — до концтабору Бухенвальд. Там почалося справжнє пекло. Андрій був чемпіоном Узбецької РСР з боксу, і есесівці використали це для жорстокої розваги: в’язнів змушували битися один з одним, а охоронці робили ставки. Виснажений, голодний, побитий — Борзенко виходив на ринг знову і знову. І виграв усі 80 поєдинків, у яких його змушували битися.
Одного разу проти нього виставили есесівця на прізвисько Віллі “Пудовий кулак” — людину, яка вже вбила кількох в’язнів у таких боях. Але Андрій витримав удар — і нокаутував свого ката. Цей бій став легендою серед в’язнів табору. Та найважливіший бій відбувся пізніше.
11 квітня 1945 року в Бухенвальді спалахнуло повстання в’язнів. Борзенко разом з іншими полоненими штурмував і захопив контрольну вежу біля головних воріт табору. Це стало одним із ключових моментів повстання. Того ж дня до Бухенвальда увійшли американські війська.
Після війни на Борзенка чекало ще одне випробування — перевірки радянської контррозвідки “Смерш”, які проходили всі колишні військовополонені. Він пережив і це.
Згодом Андрій закінчив медичний інститут у Ташкенті, став хірургом і багато років рятував людські життя. Помер у 1993 році. Похований у Ташкенті поруч зі своїм тренером Сіднеєм Джексоном.
Сьогодні російські джерела називають його “радянським” або навіть “російським” боксером. Але правда інша. Андрій Борзенко — українець, людина, яку вигнала з дому радянська влада, але яка однак воювала за свою землю і вистояла навіть у нацистському концтаборі.
Його історія нагадує важливу річ: імперії можуть привласнювати перемоги і переписувати біографії. Але вони не можуть привласнити коріння, гідність і силу духу.
Історії таких людей — це частина справжньої історії України.
З інтернету