У дні їхнього побєдобєсія хочеться трохи правди про так звану Велику вітчизняну, яка такою насправді не була. Отже, чи знаєте ви, хто з радянських полководців Другої світової війни був найталановитіший? Не Ватутін, не Рокоссовський і навіть не геніальний маршал Василевський. Найбільшою перлиною в РККА був генерал-лейтенант Андрій Андрійович Власов.
Герой оборони Києва. Автор перемоги під Москвою (яку потім Жуков собі приписав). Це нині Власов і власівці є символом зради. Це так. Тут проти фактів не попреш. Тут усе справедливо. І з юридичної, і з моральної точки зору. Але дозвольте додати до цього: Власов є не лише символом зради – він є символом ЗРАДИ. Величезної і всеосяжної, характерної для СРСР.
Усе почалося з того, що зрадили Власова. Зрадниками є Сталін, Малєнков, Ворошилов і Шапошников. У березні 1942 року 2-а ударна армія Волховського фронту прорвала оборону противника і пішла на з`єднання з Ленінградським фронтом, тобто, прориваючи «блокаду» Ленінграда. Слово це спеціально взяв у лапки, бо насправді блокади не було, але це окрема тема.
Однак ані сусідні армії Волховського, ані жодна армія Ленінградського фронтів підтримати 2-у ударну армію не змогли. А. А. Власов був заступником командувача Волховським фронтом. Ясно було, що 2-у ударну треба відводити, але наполегливі прохання комфронта Мерецкова та його заступника Власова Ставка не задовольнила: вождям жаль було віддавати уже захоплену територію: до з`єднання з Ленінградським фронтом було дуже близько і усі сподівалися: а раптом?
А потім стало пізно. 2-у ударну оточили. В армії почався голод. Власова кинули розбиратися, а потім призначили командувати. Рятувати. Коли люди уже не стояли на ногах від виснаження, а кора на деревах у лісах під Любанню була обдерта на рівні людського зросту. Моторошні картини куп мертвих тіл у М`ясному бору назвжди запамятали ті, кому пощастило вижити...
Зрада Сталинім Власова полягала не в тому, що його не евакуювали (за ним прислали літак, але Власов не схотів кинути армію, що гинула й замість себе відправив поранених). Зрада полягала в тому, що катастрофу 2-ї армії звалили на нього. А перемогу під Волоколамськом відібрали і переписали на Жукова.
Маршал авіації Силантьєв писав: «Когда 2-я ударная армия гибла в волховских болотах, мы видели, что это результат просчета и Верховного Главнокомандования. Я полгода висел над этой армией и потерял там много боевых товарищей. Гибель армии была величайшей трагедией тысяч солдат и офицеров, всю вину за которую потом свалили на изменника генерала Власова. Нелепо оправдывать предателя, но истина в том, что армия ему досталась уже в катастрофическом состоянии».
А тут ще одна зрада. Тепер уже від своїх, рідних радянських людей. Двометрового зросту потужний генерал, як і всі великі чоловіки, найбільше страждав від голоду. Зрештою, блукаючи лісами, він геть охляв, і коли вийшов на село Туховежі, попросився у перший ліпший будинок. Там його пригріли, напоїли молочком, і генерала зморило. А тим часом власник хати побіг до поліцаїв і здав генерала. За зраду мужик отримав від німців корову, 10 пачок махорки, 2 пляшки шнапсу і... почесну грамоту. Почесну грамоту, друзі! Якби Власов не потрапив у полон через зраду – бути йому командувачем фронтом і навіть начальником Генерального штабу, кращим серед сталінських маршалів. Але вийшло як вийшло.
І Власов зламався. Розуміючи, що так і так йому смерть (бо навіть визволивши з німецького полону Сталін його розстріляє), як полководець розуміючи, хто винен у катастрофі 2-ї ударної і що цю катастрофу звалять на нього, Власов пішов у зрадники. Йому просто не було кого захищати. С точки зору Власова, його зрадили і вождь, якому він був вірний, і народ, той самий народ, за який він мав вмерти. До слова, мужика, який його здав, потім записали в старости. З позиції комуністичної пропаганди звичайні радянські люди не могли зрадити радянського генерала? Не могли. А значить і не зраджували. То все староста-перевертень.
Сам А. А. Власов уже в полоні порівнював себе з царським генералом Самсоновим, теж командувачем 2-ю армією, яка також через некомпетентність і зраду, потрапила в оточення у серпні 1914 року. Генерал Самсонов застрелився. Власов вирішив, що за Сталіна самогубцем на стане. Його вибір. І це – зрада. Без питань. І без жодних виправдань Власова.
Але перемоги у Власова навіщо відбирати? Навіщо з підшивок газет в бібліотеках його портрети і статті про нього вирізати? Навіщо брудом обливати? Бруду на ньому і так багато. Дійшло до того, що його намагаються видати тупим, некомпетентним інтриганом, кар'єристом і підлабузником. Ось вам приклад радянсько-російського ставлення до історії.
Найправдивіший маршал Жуков: «Я его давно знал – в 1924 году учились вместе на кавалерийских курсах усовершенствования комсостава (ККУКС). В 1940 году он служил в Украинском особом военном округе, которым я тогда командовал. В начале войны под Москвой он командовал 40-й дивизией. Показал себя слабым командиром. Я уже подумывал его сместить. Но вдруг позвонил Сталин:
– Мы тут думаем у вас Власова забрать – на Волховском направлении у нас прорыв.
Я очень обрадовался.
– Ну что ж, – говорю, – берите».
Не придиратимемося до «геніального полководця» з приводу «Українського особливого військового округу», якого в природі ніколи не існувало. Тут в іншому справа. А. А. Власов до 1941 року командував 99-ю дивізією і зробив її кращою в Червоній Армії, за що дивізія отримала Перехідний Червоний прапор, а Власов – орден Червоного Прапора, золотий годинник і величезне підвищення – одразу командиром 4-го мехкорпусу, і на цій посаді уже за місяць отримав орден Леніна.Так що слабким командиром він не був, навпаки.
До речі, що робив Власов, піхотний офіцер на кавалерійських курсах – теж загадка, яка залишається на совісті «правдивих» спогадів Жукова. Ну і, звичайно, під Москвою Власов 40-ю дивізією не командував. Він цією дивізією ніколи не командував. Він командував найкращою армією Західного фронту, тією самою, яка прорвала фронт у грудні 1941 року під Волоколамськом і розгромила німців, забезпечивши перемогу у кампанії.
До чого це я усе? Я навіть не про зовсім іншу зраду. Я про зраду як основу характеру радянського народу. Власова зрадили, потім Власов зрадив, потім Власова знову зрадили... Куди не кинь поглядом – всюди зрада, всюди зрадники, які продають, підставляють, підсиджують один одного. За посаду або зайву пайку хліба і пачку махорки. На цьому московська пропаганда уваги не акцентує, але крім Власова в РОА служили ще сім(!) колишніх радянських генералів і купа полковників.
Найогидніше знаєте що? Був у мене троюрідний дід Петро. Я його дуже якось боявся, бо баби шепотілися тихо: «Дід Петро – власівець». Він навіть свої 10 років відтягнув на лісоповалі. А нам уже в другому класі розповіли хто такі власівці і які вони погані. Лише пізніше я дізнався, що власівець дід Петро був солдатом у тій нещасній 2-й ударній. Практично непритомний від голоду потрапив у німецький полон, просидів у таборі 3 роки. А коли у 45-му його звільнили, сталінські органи, як зраднику, впаяли йому 10 років.
Власов, звичайно, зрадник. Але до чого тут дід Петро? Власов, звичайно, зрадник. А решта? Ті, хто писав доноси на Туполєва і Курбаса, Корольова і Ахматову, Гумільова і Мерецкова?
Власов – зрадник. І Сталін негарна людина. І Жуков, Хрущов, Ворошилов, Берія – теж.
Але хіба це вони накатали СОРОК МІЛЬЙОНІВ доносів?