Наприкінці 1909 року у Єлисаветграді з’явилося відділення першого у Російській імперії Товариства повітроплавання, що було засноване у Києві видатними авіаторами Олександром Кудашевим, Ігорем Сікорським, Петром Нестеровим, Миколою Делоне. Головою місцевого Товариства був обраний гласний міської Думи Олександр Волохін. У помічники собі він запросив міського землеміра Павла Рябкова, міського інженера Євгенія Тамма, банкіра Федора Кириєвського та купця 1-ї гільдії Ісаака Рофе. До складу засновників також увійшли викладачі реального земського та кавалерійського училищ, інженери заводу Ельворті. Ці люди зробили перші благодійні пожертвування для діяльності повітроплавального гуртка. Влітку 1910 у ньому почалися заняття. Перший практичний політ відбувся 8 вересня (за новим стилем) 1910 року. Рівно 110 років тому.
За свідченням тогочасної преси, той день видався теплим, сонячним. Бездонним блакитним куполом світилося над містом прозоре літнє небо. Повітря сповнювалося п’янким ароматом достиглих хлібів, які безмежним морем оточували східну частину міста, попід ними змійкою вилася залізнична колія і рейки грайливо відблискували сонячними зайчиками вдалині. Оповіщені газетами зарані, наслухані і начитані одеськими враженнями пів річної давнини, коли у небо вперше у Російській імперії піднявся літак, керований Михайлом Єфимовим, городяни із самого ранку потягнулися нескінченними потоками до міського іподрому за Ярмарковою площею. Офіцери і курсанти кавалерійського училища на гнідих, вороних, сірих конях. Вулицями, вимощеними каменем, гуркотіли карети, коляски, фаетони з чиновниками, купцями, міщанами. Найвища знать діставалася на диліжансах, простолюд наповнював вози, дроги, бендюги, з навколишніх сіл добиралися на безтарках, тачанках, гарбах. А що вже пішого люду – не злічити. Мов до мурашника, дріботіли з Ковалівки, Кущівки, Балки.
Якщо на світі й існують дива, то одне з них з’явилося на огляд місцевої публіки на іподромі Єлисаветграда того дня. Усю Ярмаркову площу від лісових складів і Кінної вулиці до самої залізниці уподовж кількох годин заповнило живе людське море. Народ обступив іподром, мов качки посудину з водою. Біля самих бігових доріжок гордовито походжали у розкішних капелюхах-циліндрах найвельможніші представники аристократичних кіл, гласні міської Думи, земства, поважні інтелігенти – викладачі училищ та гімназії, офіцери. Поліцейських зібрали з усього повіту аби не виникло якихось колізій. Поодинокі прилеглі до площі будинки і дерева обліпили всюдисущі хлопчаки з приміських околиць. Всі чекали дива! А те диво з фанерними крилами, довгим решітчастим хвостом на велосипедних колесах і з дволопастим гвинтом спереду стояло посеред іподрому і, здавалося, загориться від пронизливих поглядів тисяч пар очей, спрямованих на нього. Те диво називалося «Аероплан Блеріо-ХІ»
Біля нього поважно походжав, оглядаючи крилату машину, чоловік у блискучій камізельці з саксонської вовни подвійного плетіння, середнього зросту, міцний, з акуратно підстриженою борідкою та закрученими догори широкими вусами. Йому щось стиха говорила тендітна чарівна жінка у легенькій модній сукні. Вона то балансувала красивими руками, то крутила пальцем, піднятим догори, і щиро посміхалася. Рівно о сімнадцятій на галявину перед аеропланом вийшов артистично зодягнений молодик з тростинкою у руках, який зовні нагадував циркового конферансьє, і громоподібним голосом урочисто виголосив:
– Пані і панове! Громадяни славного міста Єлисаветграда! Сьогодні вам випала величезна честь стати свідками події світового значення, яка відбувається у вас, як на усій земній кулі вперше. До вашої уваги видовище, якого до вас ще не бачив ніхто. Вам заздритиме увесь світ. Громадян з слабкими нервами просимо не панікувати.
Він підкинув тростинку над головою і щосили прокричав:
– Пані і панове! Перша у світі жінка-авіатор, неперевершена пані Домникія Ларіонівна Кузнецова-Новолійник вітає вас!
Конферансьє елегантно вказав рукою у бік жінки. Глядачі вп’ялися очима в аероплан, на полі запанувала могильна тиша. Пілот повільно підходить до аероплана, сідає між крилами. Жінка розкручує руками пропелер, чути тріск двигуна. Юнкери, що утримували літак за хвоста, відпустили його. Апарат розганяється доріжкою іподрому і повільно відділяється від землі. Публіка шаленіє: хтось, надриваючи горло, щосили кричить і підкидає догори кашкета, інші до болю плещуть у долоні, частина присутніх затуляє очі долонями й хреститься, присідаючи з переляку… Літак робить над іподромом коло, за ним друге, третє… Під несамовиті вигуки екзальтованої публіки аероплан м’яко приземляється на бігову доріжку іподрому. Коротка перерва для заправки двигуна і знову машина підіймається у небо. Цього разу з пасажиром. Ним стає дружина пілота Домникія. Політ триває не так довго, як одиночний. Та він став історичним, бо вперше піднялася у повітря жінка. Щоправда, слава першопрохідниці, як те часто трапляється в історії, довгий час відводилася іншій особі.
Місцева преса, висвітлюючи незвичайну подію, була стриманішою, ніж одеська, подаючи репортаж про польоти Михайла Єфимова. Повідомлялося без зайвих емоцій: «Нарешті громадяни Єлисаветграда побачили людину, яка літає. Вперше…буквально половина міста прийшла на видовище». Про пілота і його пасажирку взагалі мало повідомлялося. Ми спробуємо заповнити цю прогалину, оскільки мова йде про цікаву та важливу сторінку історії міста на Інгулі, яка багато в чому визначила його економічний, соціальний та культурно-освітній розвиток.
Хто вони, перші авіатори, які піднялися у небесну височінь? Павло Андріанович Кузнецов (1875-1963), уродженець села Лукина Поляна Пензенської губернії, був успішним техніком-будівельником. На початку 1909 року його, як і багатьох сучасників, полонила авіація. Павло залишає роботу і їде у Париж. Там купує аероплан і починає навчання у авіаційній школі Фармана. Учителями його були сам Фарман, а також Михайло Єфимов та авіатор і авіаконструктор Моран. У кінці року Павло Андріанович повертається на батьківщину. У 1910 році Кузнецов бере участь у святі повітроплавання у Москві, а потім на запрошення президента Одеського аероклубу А. Анатра прибуває у Причорноморське місто. Тут на початку серпня здав екзамен на звання пілота-авіатора і стає викладачем у офіцерській авіашколі, що діє при авіаклубі. Та зарплата інструктора невисока. І вже з серпня авіатор починає роз’їжджати містами країни, демонструвати польоти, виступати з лекціями про розвиток повітроплавання. Ці платні лекції та авіашоу початку ХХ століття були основним джерелом прибутку перших авіаторів. Слід відзначити – джерелом цілком пристойним. Подивитися, як люди літають, публіка йшла валом. У останні дні серпня Павло Кузнецов прибув до Єлисаветграда. Це не було випадковістю. Адже у місті з давніх пір розвивалося конярство, у ньому проводився один з найбільших на території Півдня України кінних ярмарків. Існувало також кавалерійське училище, яке готувало кадри для кавалерії. Тому у місті діяв добре обладнаний іподром для проведення кінських змагань, що зовні нагадував сучасні футбольні стадіони. З появою авіації їхні майданчики служили злітно-посадковими смугами для аеропланів.
У всіх поїздках Павла Андріановича неодмінно супроводжувала 22-літня дружина Домникія. Вона допомагала чоловікові у всьому. Займалася не тільки організаційними питаннями, а й технічним забезпеченням польотів, що свідчить про достатнє знання матеріальної частини аероплана. Чи варто дивуватися, що в один прекрасний момент чоловік почув вимогу дружини – теж хочу літати! Така нагода випала у Єлисаветграді. У нашому місті подружжя провело тиждень. Було прочитано кілька лекцій з теорії польотів, Кузнецови відвідували місцевий аероклуб, знайомлячи його членів з конструкцією аероплана. Чи не найголовніше – вони зробили ефективну рекламу для інших авіаторів, які після них відвідували наше місто і піднімалися у небо. Політ Кузнецових 27 серпня став знаковим для степовиків. Вони буквально захворіли авіацією. Того дня вписано перший рядок у літопис розвитку авіації у місті на Інгулі. Воно у подальшому сягне таких висот, які виведуть його на провідні авіаційні позиції серед інших міст України.
…Політ у небо над Єлисаветградом став своєрідним дебютом Домникії Кузнєцової. Після нього подружжя вирішило, що жінка достатньо підготовлена, щоб здійснити свій перший самостійний політ. Це мало статися піл час проведення Другого Міжнародного авіаційного тижня у Петербурзі, у якому мав брати участь і Павло. Та планам тим збутися не судилося. І виною тому стала його чарівна і уперта дружина. Про те, що сталося, розповів журнал «Вісник повітроплавання» №9 за травень 1911 року. «Авіатор П. А. Кузнєцов здійснив у кінці авіаційного Тижня у Петербурзі на Комендантському полі, невеликий, але вдалий політ на своєму старенькому «Блеріо-ХІ» з двигуном Анцані, 25 сил. Через день щойно полагоджений ним апарат був значно зіпсований його дружиною, яка теж може літати. Вона зробила спробу злетіти, а все скінчилося тим, що апарат перекинувся і накрив собою пані Кузнєцову. Жінка одержала легкі ушкодження, аероплан сильно постраждав». Літак став непридатним для польотів, щастя Домникії, що вона сама вціліла. Більше спроб самостійно літати не робила: чи то сильно перелякалася, чи чоловік заборонив.
Сім’я Кузнецових прожила довге і щасливе життя, Павло Андріанович влаштовував авіаційні турне по Європі, але після того як у 1912 році зазнав серйозної аварії, льотну кар’єру припинив і повернувся до професії будівельника. Домникія Ларіонівна присвятила своє життя театральному мистецтву, успішно виступала на театральній сцені. Пробувала вона себе і в ролі режисера. Поселилася сім’я у Кисловодську на Кавказі. Тепер у їхньому будинку діє меморіальний музей. Померла перша у світі жінка-авіатор у 1962 році, у віці 76 років. На рік дружину пережив чоловік.
Політ подружжя Кузнецових поклав початок розвитку авіації у місті над Інгулом. 25 травня 1924 року о 7 годині 45 хвилин на новозбудованому аеродромі Єлисаветграда здійснив посадку літак пробного рейсу першої повітряної траси України за маршрутом Харків-Полтава-Єлисаветград-Одеса. Його на літаку німецької фірми Доньє «Комета» під назвою «Харківський пролетар» здійснив екіпаж у складі льотчика Ф. Нойна і бортмеханіка І. Пурпиша. З цього дня на трасі розпочалися регулярні повітряні рейси…Втім, про розвиток повітряних цивільних авіаційних трас майбутньої Кіровоградської області, які були найпотужнішими в Україні, розповідь окрема.
Юрій Матівос
Світлини: літак «Блеріо-ХІ»; Павло і Домникія Кузнєцови; Д. Кузнєцова-Новолійник; іподром на площі Ярмарковій; літак німецької фірми Доньє «Комета».