Величезний подвиг – віддати життя за Батьківщину в бою, але ще вагоміше, коли на алтар служінню Україні покладене не лише життя, але і щоденна, щогодинна праця протягом майже 30 років. Такий шлях воїна Віктора Шарого, з якого він не звернув і не відступив.
Віктор Шарий народився 14 квітня 1960 року в селі Конятин Сосницького району Чернігівської області, вчився в тамтешній школі, після строкової залишився в армії, отримав звання прапорщика, потім старшого прапорщика. Служив в Німеччині, а розпад СРСР зустрів у Бурятії, де і народилися його доньки Оля і Катя. Коли постало питання вибору – довго не вагався: Україна!
Продовжив службу в Кіровограді, в полку спеціального призначення, мав на рахунку більше 400 стрибків з парашутом, розвідник, потім виховував молодь в навчальному центрі, старшина. Зацікавився темою відродження українського козацтва, зокрема Буго-Гардівської паланки, був сотником, осавулом і 17 років крайовим отаманом. Ініціював і здійснив безліч заходів, спрямованих на укріплення козацтва, яке стало реальною силою, ініціатор створення Народного ополчення Кіровоградщини.
Заочно закінчив історичний факультет педуніверситету ім. Винниченка, ініціював встановлення Пам’ятного знаку жертвам політичних репресій і Хреста в пам’ять жертв Голодомору на Фортечних Валах. Активний учасник відбудови Української церкви, особисто працював на спорудженні храму, не боявся фізичної праці, його часто можна було бачити на укладці тротуару і ремонті мереж у дворі управлінні юстиції – мав пересвідчитися, що все зроблено правильно.
Захоплювався квітникарством і городництвом, охоче допомагав друзям роботою і грішми, любив природу, вже на війні вигодував пташенят яструба, які залишилися в гнізді і могли загинути.
З 2014 року учасник АТО, пізніше брав відпустку, щоб знову їхати допомагати хлопцям з Української добровольчої армії. Велику війну передбачав завчасно, а коли вона почалася, не стояв осторонь, хоча міг за віком залишатися вдома або поїхати до онука в Данію. Рідним сказав: «Я роблю те, що знаю і вмію», зібрав рюкзак і подався під Київ добровольцем. Мав позивний «Паланковий» і не хотів його змінювати: «Мають запам’ятати козацькі звання» – навіть цим виховував молодь і вчив наполегливості та стійкості! Зупиняв ворога на Київщині, в Миколаївській, Херсонській і Донецькій областях. Згодом підрозділ УДА влився в ЗСУ.
Віктор Шарий загинув 18 грудня в бою під Бахмутом, побратим Дмитро Сінченко згадував, що взвод Шарого потрапив під щільний, цілоденний вогонь, а потім надійшло повідомлення: «Паланковий 300. Ні, 200».
Героя поховали 27 грудня 2022 року на Алеї слави Рівнянського кладовища в Кропивницькому. Нагороджений медалями «За бездоганну службу» 2-3 ступенів, «За відмінну військову службу» 2 ступеня, відзнаками «Ювілей спеціальної розвідки», «25 років Незалежності», відзнакою Кіровоградщини «За мужність і відвагу», орденом УДА «Лицарський хрест»(посмертно).
На приміщенні управління юстиції, де він працював, відкрито меморіальну дошку на честь Віктора Шарого. Молодшого онука, який народився під час війни, побачити не встиг. В Холодному Яру встановлено горельєф героя.