За те, що вказав на зловживання трофейної команди, віддали під трибунал

Прізвище Верлоп стало відомим в Єлисаветграді у ХІХ столітті.  У книзі В. Тимофієнка «Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник» про архітектора Верлопа написано наступне: «Працював у Єлизаветграді в середині XIX ст., де спроєктував: адміністративні будівлі (1848—1851), низку житлових будинків. У творах проявилися нові для того часу тенденції використання у монументальних спорудах форм неоренесансу і неоросійського стильового напрямку. Автор значного архітектурного ансамблю «Військового містечка» — комплексу штабних і навчальних споруд для резервного кавалерійського корпусу, що включав в себе: Палацовий корпус (1830 —1840), Військове училище (1847—1848), Манеж (1847—1848), Штабний корпус (1847—1848), Покровську церкву (1850-ті)».

В енциклопедії «Мистецтво України» написано, що Вільгельму Верлопу Петербурзька Академія мистецтв 1848 року за проєкт дорожнього палацу надала звання вільного художника. Напевне, невдовзі після цього він прибув до Єлисаветграда, де й завершував будівництво царського палацу після смерті архітектора Федора Шохіна, під наглядом якого споруджували цей будинок. Також в енциклопедії зазначено, що В. Верлоп «брав участь у проєктуванні і спорудженні штабних будівель для резервного кавалерійського корпусу і присутніх місць».

В «Історичному нарисі м. Єлисаветграда», який вийшов друком у 1897 році, зазначено, що В. Верлоп брав участь у спорудженні будівлі Благородного зібрання по Петрівській вулиці, яке закінчили будувати у 1875 році. Мова йде про двоповерхову будівлю, що знаходилася по вулиці Петрівській (нині — Шевченка), у кварталі між вулицями Великою Перспективною та Пашутінською. Цей будинок зазнав руйнувань у роки радянсько-німецької війни і був демонтований. На його місці сьогодні сквер перед міською стоматологічною поліклінікою.

Наприкінці 1870-х років у районі Сінної вулиці (нині — Шкільний мікрорайон) діяла цегельно-обпалювальна піч Верлопа.

У 1880—1890 роках членом місцевого товариства поширення грамотності та ремесел значаться К.В. (ймовірно, син архітектора, входив до опікунства ремісничо-грамотного училища) та В.К. (можливо, внук будівничого палацу) Верлопи.

Якийсь Верлоп працював бухгалтером у земській управі.

У 1891 році місто придбало у голландсько-підданого з таким же прізвищем і спадкоємців ротмістра С.П. Потоцького цегельний завод на Озерній Балці.

Одним з кращих в Єлисаветграді вважався відкритий у 1870 році млин Верлопа і Ко, відзначений срібною медаллю сільгоспвиставки в Одесі.

У фондах обласного краєзнавчого музею є креслення двоповерхового будинку, фундатором якого була В.П. Соколова-Бородкіна (очевидно, Варвара Петрівна — прим. авт.). Проєкт належить міському техніку Матвеєву і затверджений він 13 травня 1875 року. У нижньому лівому куті бланка, на якому виконаний цей проєкт, читаємо «C.Ph. Verloop» і «1875 рік».

Архітектора Верлопа звали Василь (Вільгельм) Карлович, його синів — Корнелій і Федір. Ініціал «С» на підпису підходить Корнелію, «Ph» — Федору. Обидва викладали у Єлисаветградському кавалерійському училищі, Корнелій — фізику, Федір — німецьку мову. Але Федір може бути не сином, а онуком (за віком), тоді у Василя (Вільгельма) Карловича повинен бути ще син Василь (Вільгельм). Взагалі-то, «C.Ph» може означати «викладач фізики» — так позначалися випускники університетського фізмату: Candidate of PhysicoMathematical Sciences. Тож напис підходить Корнелію Васильовичу Верлопу, тим більше за датою — він уже з 1865 року викладав. Але чому прізвище Верлопа з’явилося на проєкті міського техніка Матвеєва — пояснення одне: очевидно Матвеєв малював план будинку Соколовій-Бородкіній на бланку, який був замовлений для себе у друкарні кимось з Верлопів.

У 1898 році у Вільгельма Вільгельмовича Верлопа народився в Єлисаветграді син Григорій, фігурант архівної слідчої справи №6975, що зберігається у фондах Державного архіву Кіровоградської області[1], та цієї оповіді.

Де проживали Верлопи в Єлисаветграді, та у якому навчальному закладі здобував середню освіту Григорій Верлоп — невідомо. До 1919 року, коли став музикантом духового оркестру 3-го Інтернаціонального полку у Єлисаветграді, жив з батьками. Згодом полк перебазувався в Одесу. Воював під Вапняркою та служив у Києві. У 1922 році у зв’язку з хворобою матері повернувся в Єлисаветград, де працював в різних установах. З 1930 року в Одесі, а з червня 1941 року — в армії.

Після виходу з госпіталю у вересні 1944 року Г. Верлоп був призначений писарем трофейної команди 166-го гвардійського стрілецького полку 55-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Трофейні бригади почали створювати у лютому 1943 року згідно з постановою Державного комітету оборони «Про збір і вивезення трофейного майна та забезпечення його зберігання». Трофейна бригада  військовий підрозділ, що здійснював збір різного роду трофеїв супротивника, як військового, так і не військового значення: техніка, озброєння, спорядження, боєприпаси, продовольство, медикаменти, коштовності, матеріальні цінності, предмети мистецтва і т. д.. Якщо солдатські трофеї як правило уміщалися в речовому мішку, то із зростанням військового звання трофейні апетити зростали.

8 січня 1945 року рядового Григорія Верлопа заарештував відділ контррозвідки «Смерш». Його звинуватили у тому, що, перебуваючи на території Східної Прусії, систематично вів серед військовиків антирадянську агітацію, вихваляв порядки й умови життя у фашистській Німеччині: будівлі, посуд та інші предмети домашнього вжитку — порівнював усе з тим, що є в Росії не на користь останньої.

За показами членів трофейної команди, рядовий Верлоп говорив їм: «Ось у німців хороші конюшні, у нас таких тваринних дворів немає, у нас житлові будинки гірші, ніж тваринні двори у німців». Під час роздачі бійцям горілки, Верлопу подали німецький стакан, дивлячись на нього, Григорій сказав, що у німців такий хороший посуд, якого у нас не знайти. «При читанні дивізійної газети «Червоноармійська правда», в день Конституції 5 грудня 1944 року, де була надрукована патріотична стаття під назвою «Як я люблю свою Батьківщину», Верлоп запитав: «Весело написано чи онанізм? в розумінні — скучно?». «Трохи володів німецькою мовою, не раз читав та проглядав німецькі журнали, у тому числі книгу Адольфа Гітлера «Mein Kampf», пояснював друзям: «Гітлер багато зробив для свого народу, тому народ його так любить і підтримує на війні». 16 грудня 1944 року Верлоп нецензурно висловився на адресу двох Героїв Радянського Союзу, зокрема Зої Космодем’янської».

Як зазначено в обвинувальному висновку від 18 січня 1945 року, рядовий Григорій Верлоп винним себе не визнав. Сказав, що фашистський устрій та Гітлера він не вихваляв, також не оббріхував партію та радянську пресу. Визнав себе винним лише у тому, що серед військовиків трофейної команди у листопаді-грудні 1944 року вихваляв німецьке населення.

20 січня 1945 року військовий трибунал 55-ї гвардійської дивізії призначив рядовому Григорію Верлопу 6 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з позбавленням громадянських прав на 2 роки та медалі «За відвагу».

У заяві на реабілітацію Григорій Верлоп вказав: «У трофейній команді я виявив обурливе пограбування трупів солдат та офіцерів трофейною командою. Повідомив про це начальнику трофейної команди лейтенанту Леоніду Бєльському. Та оскільки Бєльський робив те саме, що й солдати, то на мене почали писати брехливі доноси у контррозвідку. 8 січня 1945 року я був заарештований і кинутий у яму, вириту у землі. Коли я відмовився підписувати протокол першого допиту, оскільки там були неймовірні домисли слідчого, то він мені сказав, що я сидітиму у тій холодній ямі, а була ж зима, поки не підпишу цей клятий протокол. Після трибуналу я спершу сидів у в’язниці міста Каунас, де захворів цингою і позбувся зубів. А 1 липня 1946 року мене етапували у Комі АРСР до Ухт-Ужимського табору, де я став майже інвалідом. Коли відбув покарання і був звільнений 7 жовтня 1950 року, то залишився у сільгоспі у селі Крута, бо мені не видали паспорта».

Реабілітований Григорій Верлоп 26 лютого 1957 року трибуналом Прикарпатського військового округу.

Володимир Поліщук

[1] ДАКірО. – Ф.5907. – Оп.2Р. - Спр.6975


Надрукувати   E-mail