Мій ранок сьогодні зіпсували не тільки рашисти,а й прикра ситуація, свідком якої я стала. Рано вранці, маючи заплановану поїздку, сіла в автобус і поринула в роздуми, спостерігаючи красу природи за вікном. Автобус їхав, зупинявся, сідали пасажири, знову їхали далі. Я не звертала уваги, хто заходив у автобус, де....
І тут на черговій зупинці мої вуха ріже фраза: "У мене вже є один, більше не положено". Відриваю погляд від вікна і бачу, що біля дверей стоїть військовий (худий, змучений чоловік у військовій формі). Водій далі пояснює, що йому не можна, не положено і т.д. Таким чином дає зрозуміти – або виходь, або плати. Військовий тихо, спокійно, не промовивши ні слова, поліз у кишеню за грошими...
І тут я не витримала. Голосно, на весь автобус кажу: "Ми оплатимо проїзд військового". В автобусі запала незрозуміюча тиша, жіночка, що сиділа ближче до водія, втрутилася: «Як так можна, він захищає тебе і всіх нас!» А позад себе я почула: скільки передавати?
За весь цей час ніхто не запропонував чоловікові місце, він стояв обпершись, біля дверей. Я встала, підійшла до нього і попросила пройти за мною і присісти на моє місце. Він не відмовився, тихо подякував, а я побачила у його очах стільки болю та жалю, що ледь не розридалася.
Я не хочу дорікати водієві, нічого не хочу сказати присутнім, які мовчки слухали і спостерігали, нічого не хочу сказати тим пасажирам які сиділи спереду і не запропонували своє місце військовому... Єдине хочу сказати: «Люди, ви ж люди, чому ви такі черстві? Чому ви такі байдужі до того, що навколо вас, чому ви робите вигляд ніби нічого не сталося, чому не помічаєте навколо себе наших захисників?!» Я розумію, водій на роботі, але завдяки кому у кожного з нас є ця робота?
Незважаючи ні на що, залишайтеся людьми, будьте вдячними за захист, і за кожен ранок.
З гіркотою та зіпсованим настроєм я їду далі...
Оксана Зуй