Важко описати відчуття та думки, коли дуже молода та цілеспрямована людина так рано йде з життя. Не стало Євгена Савранського – мого гарного друга, колеги, щирої та чудової людини. Ще півтора року тому ми з ним спілкувалися про нашу професію, її вплив на людей та будували плани на майбутнє.
Ми разом їздили до Києва, де розповідали колегам про наші справи. Потім багато чого встигли обговорити та зрозуміти. Але я й так знав, що Женя дуже щирий та відданий тій справі, яку робить. Він завжди переживав за те, щоб не підвести людей, які в нього вірять. І коли був студентом факультету фізвиховання, автивним учасником Помаранчевої революції, й коли потім працював у спортивній галузі. І цілком заслужено йому, ще доволі молодому хлопцю, довіряли керувати спортивною школою, брати серйозну участь в створені "Файтбази", бути одним із головних натхненників та координатором проєкту "Здорове місто. Спортивна нація" та інших цікавих заходів. Він у все вкладав частинку свого серця та душі. І в свої журналістські матеріали, до підготовки яких підходив дуже уважно та прискіпливо. І хоча він не був професійним спортивним журналістом, але внесок у те, щоб про успіхи спортсменів і тренерів Кіровоградщини дізнавалося якомога більше людей, зробив величезний.
І вже навіть, вступивши у нерівний бій з підступною хворобою, Женя продовжував творити, боротися, вірити. Такі, як він надихають людей на краще. Але чомусь саме таким непересічним особистостям відмірюється так неймовірно мало життєвого шляху. Як же нам буде не вистачати тебе, Женька, твоїх лижних уроків, твоїх правок до "Спортивної мапи Кропивницького", твоїх водних екскурсій по нашому Інгулу та просто спілкування й твоєї неповторної посмішки. Не можу змиритися й повірити, що ми більше ніколи не зателефонуємо один одному, не зустрінемося й не обговоримо останні спортивні події, наші проблеми, не зможемо зробити разом щось надзвичайно корисне та цікаве.
Ти, Євгене, залишив нас насамоті, але пам'ятаю твої слова, коли спілкувалися в останнє. Тоді ти сказав, що дуже шкодуєш, що через хворобу не можеш боронити Україну зі зброєю в руках, але, після нашої перемоги прийде наш час, коли нам не треба буде доводити свою необхідність. Люди зрозуміють, що їхнє здоров’я в їхніх власних руках, а ми повинні допомагати їм це краще усвідомити. Але ми маємо бути самостійні в своїх думках і справах й ні від кого не залежати.
На жаль, реалізувати те, що задумав, ти вже не встиг. Але ми завжди будемо пам'ятати тебе й те, що ти встиг зробити за таке коротке, але наповнене справами та любов'ю до людей, неймовірно гарне життя. Я пишаюся дружбою та плідною співпрацею з тобою. Ти був неймовірно сильним духом. Це я зрозумів, коли прочитав твоє останнє послання для нас. Світла тобі, Євгене, пам'ять. Тобі назавжди буде лише 40. Щире співчуття рідним та близьким.
Юрій Ілючек
Женя, щирий друже, ти вирвав серце. Бракує слів і дихання. Не сприйняття цієї страшної втрати.
Останній наш зідзвон був восьмого грудня вже багато років підряд. Бо ми ж група восьмого грудня.
Ти жив гідно, щиро, з любов'ю увагою до життя, до справи, до друзів. Зі стержнем, впертий, затятий, якщо стосувалося цінностей, спорту, держави.
І те як ти пішов... Ти взяв таку висоту. Друже, який же ти сильний. Схиляю голову, плачу...
Ірина Малик