Цей персонаж у графічному варіанті з’явився з під пера Володимира Кир’янова – непересічного кропивницького графіка: якесь незрозуміле створіння, щось середнє між страусом і півнем, дивної масті, дзьоб задертий догори, хвіст заплетений у косичку, ноги людські, босі й неголені. Мені не хотілося, щоб він так і залишився на аркуші ватманського паперу, і я дозволив собі ввести його у літературне середовище, написавши чи то велике оповідання, чи маленьку повість «Свято драбини», наділивши мовою і надавши йому ім’я Кукурік. Вона має бути надрукована в цьогорічному номері журналу «Вежа». Кукурік зник того ж дня, що й появився, 02.02.2020 року, як я думав – назавжди. Але він з’явився знову, почав час від часу відвідувати мене, ділитися своїми думками. Не знаю, де він мешкає, але точно знаю, що живе у нашому домі – у вузькому і широкому розумінні цього слова. І все, що в ньому діється, сприймає як те, що стосується безпосередньо і його.
Я зрозумів, що мій герой не тільки екзотичне створіння, а й персонаж, далеко не байдужий до всього, що діється навколо нас і на все має свій погляд. Він іронічний, але не зловтішний, аналітик, але не зануда. І звичайно ж – не мізантроп, хоч про людську спільноту далеко не кращої думки. До мене звертається – колего, я до нього теж. А ще Кукурік має слабкість до афоризмів відомих людей, котрим довіряє і часто підпирає ними власні висновки. Ми заприятелювали. І я вирішив, що не варто його міркування залишати в межах однієї, окремо взятої квартири. Може вони здадуться цікавими ще комусь? Отож – роздуми колеги Кукуріка.
Кукурік про реванш і тьотю Маню
Із цим своїм наміром я познайомив його недільного вечора. Дружина в сусідній кімнаті дивилася чергову передачу «Голос країни», гості тепер, вибачте, у гості не ходять, тож поговорити нам ніщо не заважало.
– Якщо вже ти так вирішив, то дозволь мені і самому представитись читачеві, – мовив Кукурік. – Дещо, так би мовити, конкретизувати. Бо, знаєш, моє ім’я може сприйнятися несерйозно: «Що воно там кукурікає?». Тим часом нечиста сила чи не найбільше боїться якраз нашого «Ку-ку-рі-ку!». Тож варто до нього дослухатися. Хотілося з тобою, друже, поговорити про те, як ми відсвяткуємо Святу Паску у форс-мажорі. Та життя, як завжди, коригує. Чув, що у Тетяни Чорновіл провели обшук?
– Звичайно, – відповів я. – Мій сусід відразу констатував: «Заробила!».
Він учений, усе знає. І що короновірус поширюється через мобільні телефони, і що вночі з вертольотів дезінфікують обласні міста, і що Covid вивели американці та завезли в Китай, щоб підірвати його економіку. Коли ж трапиться, що хтось засумнівається, він, примруживши ліве око, із загадковою посмішкою запитає: «А те, що султан Барамбабундії вже тиждень не виходить зі свого гарему, вам ні про що не говорить?». «Тільки американці!», – підтримує його й тьотя Маня, вона ще пам’ятає, як після війни американці в горщиках привозили до нас бацили раку і отруювали ними наші криниці.
– Ну, тьотя Маня – як тьотя Маня, –зауважив мій гість. – А от що в такі дурниці вірить учений сусід, говорить багато про що. Світ, як відомо, триєдиний. Для наочності: лід-вода-пара, коріння-стовбур-гілля…. Так і суспільство: з одного боку нормальні люди, з другого ненормальні, посередині – корисні ідіоти. Не треба ображатися. Термін «корисний ідіот» політичний і означає особу, котру успішно використовують, коли вона не відає, що робить. Таке трапляється й з людьми нормальними, коли вони втрачають почуття реальності. А реальність така, друже, що не в Тетяні справа. Дама вона, звичайно, темпераментна, з характером, не знаю, як там «коня на скаку», а от на тин залізе запросто, навіть на державний. Тут інше. Росія розпочала другу планову атаку на українську свідомість. Перша була спрямована проти Петра Порошенка, аби настільки дискредитувати його, щоб він і близько не підійшов до Банкової. Було залучено все – кіно, «квартали», звинувачення, купівля і політична переорієнтація телеканалів, фейки, потужна чорнуха в соціальних мережах … Я за всім цим уважно спостерігав. А що мені було робити, я ж птиця вільна.
Антипорошенківська кампанія вдалася на славу. В тому числі й завдяки самому Порошенку. Не тільки через його гріхи, а й що прогледів час, коли суспільство почало впадати в транс. Як результат – замість досвідченого політика у крісло президента сів естрадний артист. Я – далеко не порохобот. І якби мав змогу у передвиборчий період зустрітися з Порошенком, сказав би йому: «Петре Олексійовичу, я старший за вас на третину далеко не кращих років біографії країни. Послухайте мене. Ви своє зробили: Армія, Мова, Віра. Багато чого не зроблено, не все було у ваших силах. Не знаю, наскільки у вас чисті руки, наскільки «вони не крали» – це не моя компетенція. Але ви прогледіли той момент, коли суспільство почало впадати у транс. І будь ви, навіть, ангелом, іти на другий термін вам немає сенсу: вам перестали вірити. Скажіть людям, що не балотуватиметеся, і вся ця вакханалія відразу ж захлинеться. А ви, поки ще є час, допоможіть Верховній Раді проголосувати за закони, які без вас не приймуть».
– Подивись, як розгортається нова атака, – продовжив Кукурік. – У стольний град Київ повертається вся нечисть, яка втекла туди під час Революції гідності – від одіозних політиків, верховодів бізнесу до звичайнісінької шпани. Кажуть, що це спроба реваншу. І знову ви бачите не все. Робиться страшніше – ваші мізки повертають задом наперед. Медведчуківські канали вже ведуть відверту проросійську пропаганду не тільки у вечірні години. Вони у перервах між віртуальними шкільними уроками отруюють ваших дітей виступами Андрія Портнова, Олени Лукаш, Олени Бондаренко, котрі розповідають їм, що співробітництво з МВФ – «сатанинский союз», що «С Россией нужно дружить, там деньги и перспектива, там настоящее процветание». Взялися вже й за президента, мовляв війна йому вигідна (це ж саме говорили рік тому, тільки про іншого главу держави), що «Пора ему встать и сказать: «Я устал, я ухожу». Хіба він не чує? Паралельно в Мінську підписуються незрозумілі протоколи, військове відомство відміняє наказ про реформування сил оборони, розгортаються переслідування учасників Революції гідності. Про саму гідність уже практично й не згадують, а на Майдан шукають кримінальні статті. В цьому й полягає завдання другої атаки – затягнути українця назад, у совок. А далі – «Що ж ти такеє?» «Ми не знаєм. Нехай Путін скаже. Та до того й історію нашу нам розкаже»…
Тьотя Маня із сусіднього під’їзду, почувши про обшуки у квартирі Тетяни Чорновіл, відразу ж заволала: «Терористка!». Атака починається успішно. Правий був голова Директорії УНР, котрий сказав: «Нам не страшні московські воші.Нам страшні українські гниди».
Броніслав Куманський