Є у Бобринецьких степах дивовижне солоне озеро. Підходячи до нього, відразу відчуваєш запах сірководню, що схожий на морський. Щільність води настільки велика, що на ній можна просто лежати, не тонучи. Грязь сірувато‐блакитного кольору, має консистенцію глини й легко розмазується по тілу. Намажеш нею руку, потримаєш трохи, і відчуваєш, що шкіра стала гладенькою.
За деякими твердженнями спеціалістів‐геологів, така водойма могла утворитися через географічну близькість з Миколаївською областю, де більшість підземних вод – солоні, бо живляться з Чорного моря. Історики мають свою версію: тут колись пролягав Чумацький шлях й була перевалка, де зберігалася сіль, від якої й утворилася солона вода у водоймі.
Слава про солоне озеро прокотилася по всій Україні. Сюди їдуть люди звідусіль. Найбільше з Кіровоградщини, Миколаївщини, Київщини, Дніпропетровщини. що, мабуть, підтверджує його унікальні властивості. Проте існують різні думки в тих, хто тут відпочивав, і відчув на своєму організмі дію ропи та грязі.
Наш земляк доцент Микола Шевряков з 2014 року проводив дослідження хімічного складу води, синьої глини та грязей з Солоного озера на базі лабораторій загальної та неорганічної хімії Херсонського державного університету. За лікувальними властивостями його глина і води нічим не поступаються кращим озерам Криму. Це справжній бальнеологічний рай в центрі України.
Отже, у результаті дослідження було встановлено, що вода озера містить 32 грами солей на літр води – хлоридів та сульфатів натрію, кальцію, магнію з незначною кількістю фосфатів. Поверхневі шари Чорного моря, наприклад, містять 17‐18 грамів солей на літр води. Жорсткість води становить близько 60 одиниць, вода є слаболужною, з незначною кількістю гідрокарбонатів. Щільність води настільки велика, що на ній можна просто лежати, не тонучи. За хімічним складом вода належить до першої групи бальнеологічних вод – лікувальна мінеральна вода без специфічних компонентів, яку можна використовувати для лікування захворювань опорно‐рухового апарату, шкіри, покращення загального стану організму й призначена лише для зовнішнього застосування у вигляді водних процедур (купання, обливання). У чорному мулі та придонній воді наявний сірководень у кількості 1,1 мг/л. Мул чорного забарвлення належить до середньо‐сульфітних середньо‐мінералізованих лікувальних грязей. Синю глину Солоного озера використовують також і для косметичних масок: шкіра після намазування стає надзвичайно гладенькою.
Використання водних процедур та грязетерапії показало покращення стану в людей з такими захворюваннями, як ревматизм в неактивній фазі, ревматичний поліартрит, остеоартроз, спондильоз, остеохондроз, артрити, посттравматичні стани, бурсит, тендовагініт, хронічний остеомієліт, облітеруючі захворювання судин кінцівок.
Років десять тому в тоді ще Бобринецькому районі в межах розвитку туристичної Кіровоградщини було розроблено детальний інвестиційний проєкт щодо розвитку Солоного озера та території біля нього. На жаль, реалізувати його так і не вдалося. Загальна потреба коштів для реалізації проєкту тоді складала 15 млн. гривень. Також планувалося залучити кошти приватних осіб, які могли б інвестувати розвиток зеленого туризму на Бобринеччині, внутрішні й зовнішні інвестиції, кредити комерційних банків.
Саме сільський (зелений) туризм (йшлося про Веселівську сільську раду) може в досить стислі терміни і з відносно невеликими інвестиціями сприяти частковому вирішенню проблем зайнятості сільського населення та підвищення рівня їхнього життя.
Реалізація проєкту передбачала дослідження води та глини солоного озера, очищення водоймища та упорядкування прилеглої території, облаштування доріг, що ведуть до озера, пляжної зони, мережі торгівельного обслуговування й громадського харчування, у подальшому будівництво кемпінгів, автостоянок, а після дослідження лікувальних можливостей води та глини, можливо і санаторно‐лікувального закладу.
У радянські часи була спроба дослідити лікувальні властивості води та грязей. Аналізи проб, взяті обласною санепідемстанцією, були обнадійливими. Обласні фахівці рекомендували серйозно підійти до цієї справи. На жаль, її не довели до завершення.
Нині ж навіть зайти в саме озеро досить проблематично. Водойма добряче заросла по берегах невисоким очеретом. На правому березі колись був більш‐менш зручний підхід до води з природними сходинками та покладено бетонну плиту для водних процедур. Сходинки вже обвалилися, плита замулилася, тож вхід у водойму по слизькому глинищу тепер не тільки не додасть сил, а й навіть може призвести до травмування. Дехто добирається до води високими очеретами, ніби в джунглях.
Бобринчани, як їздять на озеро, кажуть, що багато для його благоустрою не треба: бульдозером розчистити берег, завезти три‐чотири машини жорстви, вона тут неподалік, зробити сходи, навіть з тих же піддонів. Люди пропонують і власну допомогу та кажуть, що можуть до цієї справи долучити ще кілька ентузіастів. Словом – бодай якийсь один день провести тут толоку з благоустрою.
Нам справді пощастило, що маємо таке унікальне оздоровче озеро з його еліксиром здоров’я і природним SPA‐салоном. Але чи й надалі їздитимуть сюди люди, якщо про наше маленьке море зараз не потурбуватися?
Ігор Леус