У ці липневі дні вісім років тому померла зірка естради уродженка Зінов'ївська Тамара Міансарова. Теперішні "зірки" їй і в підметки не годяться. Щоб переконатися, варто послухати, наприклд, "Очі на піску", "Танцюючу Евридіку" у порівнянні з Герман, "Чорного кота" Міансарова&Агузарова, Сюткін.
І при всьому цьому в 2014 році стала пуйловською продажною устілкою! А кажуть, талант не проп'єш, але тут ще гірше: пропила і всі можливі про.... Мабуть, тому понесла ту жорстоку кару, про яку тут не писалося.
Доля вибрала момент для народження Тамари Ремньової непростий – 1931 рік. Це значило, що її раннє дитинство припало на трагічний голод в Україні. У Зінов’ївську та околицях він був особливо клятий, і з першими ж труднощами батько здимів на заробітки до Одеси, швидко знайшовши там нову пару. Мати, Анастасія Федорівна, з немовлям на руках з відчаю та голоду подумувала віддати дитинча в дитбудинок. Йшла, плачучи, ноги заплітались, і раптом, схаменувшись, повернула назад. Якимось дивом неповній родині вдалося вціліти.
Мати побігла у міськраду, де мало не навколішки вимолила для себе роботу в хлібному кіоску на околиці міста. Вдень позмінно з такою ж матір’ю-одиначкою торгувала, вночі сторожувала там же всередині – в Зінов’ївську ширилися продуктові грабежі. Дітей з напарницею доглядали по черзі. Так і перебилися зі шматком хліба в тяжчий час. Оглядівшись, коли скрута відступила з часом, перейшла на «Червону зірку», де працювала токарем. Потроху життя почало налагоджуватися, вона навіть вже виступала на сцені заводського клубу, оскільки мала гарний голос і деяку вокальну освіу, набуту раніше.
Неочікувано до міста приїхав Григорій Ремньов з надією повернутися до колишньої сім’ї, однак Анастасія Федорівна не пробачила йому зради. Вона вже з малою призвичаїлась до нового побуту, який її, незаміжню жінку, цілком влаштовував.
«Коли мені виповнилося дев’ять літ, маму запросили до Мінська працювати на радіо, а потім солісткою оперного театру. Отже, прощай Кіровоград! Ми переїхали в Білорусію. Жаль було покидати школу, друзів, увесь звичний лад тихого міста з весняним білим кипінням його акацій», – ділилась пізніше спогадами Тамара, коли подорослішала і стала ще й Григорівною.
Здавалось, всі незгоди залишились в минулому, аж тут – війна… На очах у Тамари будівлі перетворювались в руїни, зникали у небутті знайомі обличчя. Знову пошуки притулку, їжі, засобів для існування… А коли місто звільнили, маму дівчинки арештували за перебування в окупації і вислали на Урал. Одиноку дівчину-підлітка чудом знайшла і пригріла тітка з Ворошиловграда. Через три роки матір реабілітували і відновили на работі.
Мінськ відновлювався. При місцевій консерваторії відкрили школу для обдарованих дітей, куди записали і Тамару Ремньову. А ще матері вдалося неможливе – вибити окрему однокімнатну квартиру.
Дні і ночі минали для дівчини в музичних заняттях. Плоди праці дали себе знати: її направили навчатися до Московської консерваторії на концертмейстерське і на вокальне відділення. Етап навчання завершився, становлення – розпочався.
Тоді ж Ремньова, одружившись, стала Тамарою Міансаровою. З цим сценічним іменем і утвердилась, як популярна естрадна співачка. Успіхи на естраді завдяки сильному гарного тембру голосу і віртуозне володіння ним вражали. Репертуар її складав близько 400 пісень, відсотків десять з яких відповідали шедеврам світового рівня. Гонорари, навіть за радянськими мірками були неабиякими. Лауреатство в багатьох пісенних конкурсах принесло матеріальний достаток і моральне задоволення. Особливо вражаюче звучать у виконанні Тамари Міансарової пісні Ігоря Поклада-Юрія Рибчинського, інших українських авторів «Очі на піску», «Ой, летіли дикі гуси», "Коханий", «Море», «Забудь». Молодь під танцювальні ритми «Бабушка, научи танцевать чарльстон», «Ай-люли», «Летка-енка», твістового «Черного кота» просто таки шаленіла на танцмайданчиках.
А от родинне життя не склалося. Вона кілька разів виходила заміж, мала двох дітей. Чоловіки хіба що безбожно користувалися її фінансами. Кого зацікавили подробиці, можуть самотужки в Інтернеті їх знайти, вони, слід сказати, досить цікаві у обивательському розумінні.
А тут ще всесильна міністр культури хрущовської доби Катерина Фурцева чомось образилася і почала гнобити Міансарову. Важко сказати, що стало вирішальним мотивом неприязні та переслідувань – ідеологічні, політичні, естетичні чи особисті моменти. Кажуть, виною «Чорний кот». Мовляв, у ньому захований алегоричний похмурий і непривабливий образ соціалістичного ладу, що душить устремління простого люду. Отож, співачці заборонили виїздити за кордон, відшили від телебачення, провели ревізію репертуару.
Леонід Багацький
На світлинах: Тамара в зінов'євський період; виступ співачки.