Таке запитання у мене виникло, коли після публікації матеріалу «Ти боронив землю від москалів, а тут свої москалі знайшлися» Ти боронив землю від москалів, а тут свої москалі знайшлися…, зателефонувала представниця обласного управління Держгеокадастру і пояснила, що ситуація описана у матеріалі, зовсім не виняткова.
Мовляв, депутати місцевих рад часто видають дозвіл на розробку проєктної документації кільком людям на одну й ту саму ділянку і землевпорядник Валентина Топало діяла цілком правомірно, ніхто не буде розслідувати цей випадок. Цей дзвінок викликав у мене просто бурю емоцій. Я знаю, що питання земельних ділянок складне, обкладене безліччю бюрократичних умовностей, але щоб там був такий безлад?! Недарма за останні кілька років двох чи трох керівників обласного управілння звинувачували в хабарництві.
Невже справді дозвіл депутати можуть надавати кільком людям на одну й ту саму ділянку і не нести за це відповідальності? А якщо потенційні власники паралельно оформлять на неї документи, що тоді – мають битися? Це ж свідоме розпалювання конфліктів між громадянами!
Елементариний запит у Гуглі дещо заспокоїв: ні, орган місцевого самоврядування не може надати дозвіл на одну й ту саму земельну ділянку кільком особам одночасно. Згідно із законодавством, на одну земельну ділянку може бути зареєстровано право власності лише за однією особою або кількома особами, які є співвласниками.
Але у той же час, в інтернеті безліч випадків, коли такі дозволи надавалися. Є кілька роз’яснень з цього приводу Верховного Суду України. Коли таке трапляється, люди роками, а то й десятиліттями судяться за своє право. Чи варто говорити, скільки на це витрачається державних коштів? То ж чому депутати місцевих рад не несуть жодної відповідальності? Очевидно, варто внести у законодавство норму, аби за подібні рішення ті, хто голосував за них, відповідали матеріально. Явно порядку було б більше.
Та й той же Держгеокадастр мав би бити на сполох, адже дбати про порядок у земельних питаннях його прямий обов’язок. Чи його посадовцям, які отримують немалі зарплати, навпаки – так зручніше: чим більше безладу, тим більше поваги і уваги до них з боку тих, хто шукає правди?
А що ж щодо воєнного стану? Чому родині Бердників Валентина Топало пояснила, аби не поспішали, бо під час воєнного стану документи на земельну ділянку не оформити. Але ж іншим потенційним власникам це вдалося. Чому?
Справді, під час воєнного стану в Україні діє обмеження на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності у приватну власність, а також на отримання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої передачі. Це означає, що отримати проєкт землеустрою для приватизації землі під час війни, як правило, неможливо. Однак, є винятки, наприклад, для оформлення прав на землю, що вже перебуває у власності особи.
Але ж та ділянка, на яку претендували Бердники і де їхній уже покійний син-воїн мріяв створити невеличкий реабіліційний центр для побратимів, це їхня дідвська спадщина! Чому ж тоді іншому набувачеві вдалося офрмити документи?
Невже у Держгеокадастрі знову скажуть, що їхній землевпорядник ні при чому?
Світлана Орел