Не раз я зазначав, що минулий рік був не з легких і сьогодні розповім вам про реалії українського титанового бізнесу.
“Велту” часто називають експортером, але я вважаю, що це слово не зовсім відображає реальний стан справ. Ми видобуваємо, збагачуємо, тож ми насамперед українські виробники. Ми утримуємо виробництво та виплачуємо заробітну плату, податки тощо, і все це при зростаючих цінах на електроенергію, паливо, на всі інші складові собівартості. Все дуже зросло, і особливо під час війни. Але ми якось ще працюємо. Чого вже майже не в силах робити наші прямі та великі конкуренти.
До війни ми відвантажували продукцію через великий та добре працюючий український порт. Так, як майже всі експортери. Що це нам давало з фінансової точки зору? За три дні після відвантаження ми отримували гроші, бо шлях від виробництва до порту займав саме три дні. Запам'ятайте цю цифру! Що ми маємо на сьогодні через війну та неможливість відвантажувати через українські порти? Доставка товару до порту в Румунії займає близько чотирьох тижнів. І лише коли ми вивозимо товар з України і наші покупці не стикаються з воєнними ризиками, лише тоді вони готові оплатити товар.
Окрім того, що процес доставки фактично став довшим у десять разів, ільменіт потрапив під класифікацію товарів подвійного призначення, і ми змушені працювати з ДержСпецЕкспортКонтроль (ДСЕК). Величезна подяка ДСЕКу – вони дуже сильно стараються, входять у наше становище, розуміють нашу проблему і максимально швидко роблять все, що від них залежить. Однак, окрім того, що ми подаємо заявку до ДСЕК, ми зобов’язані додати до пакету документів гарантійні листи від кінцевого споживача. Оригінал у паперовому вигляді!!!!!Гарантійний лист від кінцевого споживача йде до України в середньому ТИЖДЕНЬ. Ще ТИЖДЕНЬ на підписання, відправку до ДСЕК та ТИЖДЕНЬ на обробку даних та отримання ліцензії на експорт. У підсумку ми маємо: три тижні до отримання ліцензії та ще чотири з моменту виїзду товару і його заходу, наприклад, до порту Румунії. Було ТРИ ДНІ до отримання грошей – стало СІМ ТИЖНІВ. Але постачальники пального, електроенергії, матеріалів та послуг далеко не завжди готові чекати.
Далі – вартість логістики. До війни це коштувало, наприклад N, зараз під час війни коштує N + $100. Зважаючи на вартість товару в діапазоні $300-350, різниця у $100 є критичною.
Далі – обмеження виїзду за кордон. Це неочевидні речі, тож я хочу розказати абсолютно реальну історію. Є така країна – Мексика. У яку саме того разу пливла наша сировина для заводу американської компанії Кемурс. В країні Мексика є крихітне портове містечко, в якому наші співвітчизники перебували місяць тому протягом п'яти днів. І за п’ять днів вони не побачили там жодної білої жінки! А місцеві жінки ходять там тільки з охороною. Кількість злочинів, які кояться у цьому містечку, і кількість банд, які діють у ньому, цілком типові для дуже бідного мексиканського портового міста.
Отож, нашій компанії окрім того, що слід отримати ліцензію на експорт, ще обов’язково потрібно підтвердити ДСЕКу, що експорт відбувся. І підтвердити це не тільки документально, а й шляхом візиту на підприємство – фізичне підтвердження наявності нашої продукції і того, що вона переробляється. Якщо ми не виконаємо цю умову ДСЕКу, штрафні санкції складуть близько 100-150% від усієї вартості товару, наприклад, 20 тисяч тон ільменіту. Наразі ми маємо закрити три таких дозволи.
До європейського виробника – нашого покупця, від компанії “Велта” на перевірку з представниками ДСЕК їздили дві тендітні блакитноокі білявки. Чоловіки виїхати не можуть. Як «Велті» виконати чудову умову держоргана з інспекцією на місці у Мексиці, важко уявити: чоловікам виїзд заборонено, жінкам туди не можна, 150% штрафу теж не можемо собі дозволити… Залишається що? Закрити підприємство?
Далі хочу сказати про те, що реально допомогло б виробникам-експортерам, як ми, з боку держави. Нам не потрібні конференції з відновлення у Лугано або Лондоні, пропозиції від держорганів на кшталт організації зустрічей з покупцями. – ні! Нам потрібні реальні, прості дії. Ми дуже добре вміємо працювати самостійно. 12 років тому ми зайшли на світовий ринок з нуля, на цьому ринку ми пречудово себе відчуваємо, зайняли своє місце, працюємо з першокласними клієнтами. Ми в силах впоратися з ринком, який коливається. Але… є те, на що впливає виключно влада країни, і бізнес не в силах це вирішити.
Наприклад, наразі є можливість відвантажувати через український порт, але щоб отримати гроші після доставки товару в порт, ми маємо надати нашим клієнтам або трейдерам гарантію від воєнних ризиків в Україні. А це надати може лише держава. Страхування від ризиків, державні гарантії – все це скоротить шлях компанії до грошей, та дозволить працювати далі і сплачувати тій самій державі податки!
А ще ми хочемо розвиватися! Бізнес в Україні зараз просто задихається від відсутності проєктного фінансування. Ми прагнемо продовжувати розвивати нові підприємства саме в Україні, ми хочемо вкладати гроші, інвестувати, далі будувати. Але сьогодні всі банки України купують державні цінні папери, замість того, щоб кредитувати реальний сектор. Розвивати щось нове наразі в Україні неможливо, як і продовжувати наш бізнес. Сподіваюсь, що все це зміниться….
Андрій Бродський