Зізнаюсь, хоч у житті мені й довелося щось будувати, але це була лише одноповерхова котеджна забудова і то дуже давно. Порівняно з будівничими заводів і фабрик, тим більше – ГЕС – я абсолютний дилетант. Тому, можливо, чогось не знаю (але хочу знати), чогось не розумію (але хочу зрозуміти), хтось може й не погодитися зі мною, але промовчати у мене якось не виходить. Бо йдеться про відбудову Каховської ГЕС – гіганта енергоіндустрії середини минулого століття, пов’язану з величезними коштами (від 0,8 до 1,2 мільярда американських доларів), екологічну ситуацію внаслідок чергового гвалтування території у розмірі 2155 квадратних кілометрів та оточуючих «земель і вод» і продовольчу проблему, котра у світі ще дуже довго залишатиметься напруженою, отже, так чи інакше відбиватиметься й на житті українців. Тож це – не тільки про будівництво. Тому мені й не дає спокою питання: кому і для чого це потрібно.
«18 липня уряд затвердив постанову про експериментальний проєкт з початку відбудови Каховської ГЕС. Проєкт розрахований на два роки. На першому етапі планують проєктувати всі інженерні конструкції, підготувати необхідну базу для відновлення. Другий етап розпочнеться після деокупації територій, де розташована ГЕС. Він передбачає власне будівельні роботи. Координуватиме проєкт Міністерство економіки, а замовником робіт буде ПрАТ «Укргідроенерго». Рішення про підготовку до відновлення ухвалене після консультацій з експертами та спеціалістами. Відбудова Каховської гідроелектростанції примножить економічний потенціал України як в аграрній, так і в енергетичній сфері, – зазначив Денис Шмигаль». (З повідомлення ЗМІ). Повернемося на два місяця назад.
6 червня, відразу ж після підриву КГЕС, «Економічна правда» опублікувала редакційну статтю «Як вплине на енергосистему катастрофа на Каховській ГЕС». В ній наводилися деякі цифри і робилися певні висновки. Говорилося зокрема, що в усій енергосистемі України гідроенергетика забезпечує генерацію порівняно невеликим обсягом електроенергії – в межах 7-8% від усього споживання… Що стосується безпосередньо Каховської ГЕС – в масштабах усієї країни це взагалі мізерний обсяг… ГЕС із жовтня 2022 року вже не працює на енергосистему України, тому події 6 червня жодним чином не вплинули на ситуацію в енергосистемі (обходилися без неї протягом більш як пів року, зарадимо собі якось і надалі). У Міжнародному агентстві атомної енергетики (МАГАТЕ) підтверджують – безпосередньо ризику для ядерної безпеки атомного об’єкту наразі немає… Керівник «Укргідроенергії» Ігор Сирота (заявив): «Станція відновленню не підлягає, вона повністю зруйнована».
Отже, першим висновком після здійснення кацапнею злочину на Каховській ГЕС було: станцію зруйновано настільки, що відбудові вона не підлягає. Пізніше з’явилися «оптимістичніші» міркування – ГЕС відбудувати можна. Та хай і так, тільки постає питання: для чого? Денис Анатолійович стверджує, ніби це «примножить економічний потенціал України як в аграрній, так і в енергетичній сфері». Отим «мізером» в енергетиці? Врожаями з поливу, які Ізраїль отримує й без затоплювання територій, на камінні. А тут величезну площу хай і збіднених грунтів – знову під воду ? Ще одне питання до «оптимістів»: де для цього Україна найближчим часом знайде 1 мільярд доларів? Приблизно, звичайно. Не думаю, що Захід візьме на себе ще й витрати на втілення совкових проєктів середини минулого століття. КГЕС проектувалася і будувалася з переконанням, що «ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї – наше завдання». Взяли. Чимало. Слава Богу, забрали не все. Розумні голови, хоч і з запізненням, почали розуміти: якою б глибокою криниця не була, рано чи пізно вона вичерпується. Треба шукати інші підходи.
Я не продовжуватиму про сам злочин – підрив станції, який не має прощення, про це, сподіваюсь, свого часу буде сказано у міжнародному суді. Говоритиму про інше. У погоні за «благами», або як казала моя мати – «за дурним розумом», ми вже дожилися до того, що час братися за демонтаж усього того, що гвалтує природу. Особливо нам, українцям, з нашими унікальними чорноземами і до завидків сприятливим кліматом. Поет Микола Вінграновський ще з пів сотні років тому писав: «Дніпра нема, зосталась лиш вода». Те ж саме – із карпатськими лісами, хвостосховищами та сміттєзвалищами і т.ін.
Ми, зрозуміло, – не унікуми. У світі так само кояться жахливі речі. Вирубуються ліси Амазонки і сибірська тайга, висохло Аральське море, зникають малі річки. Тануть не без нашої помочі льодовики. Задихаються, наковтавшись пластикових пакетів, ще так недавно володарі океанів – кити… Треба лікувати природу, доки вона не прирекла нас на зникнення як виду, особливо небезпечного для неї. Завдання надовго, на сотні років – не спізнитися б. Утім, не мені рахувати, на скільки, на те є інституції, вчені, в сейфах яких лежить уся необхідна інформація. Там думають, там знаходять, там пропонують. Але вирішують, на жаль, не вони, а політики і фінансисти. Внаслідок чого питання доцільності переходять у зону інтересів. Як правило, вузького кола людей. От і з’являються на світ «експериментальні проєкти» на зразок запропонованої Кабміном відбудови Каховської ГЕС. На пониззі Дніпра готується черговий злочин проти великої ріки: першим був побудова ГЕС, другим – її підрив. Третім стане так звана «відбудова» замість відродження на постраждалій території умов, які існували одвіку, наскільки це можливо. Такі мої оціночні судження ситуації, котра складається навколо зруйнованої ГЕС.
Які маю підстави для цього? Сьогодні не 50-ті роки минулого століття. За майже сімдесят літ до нас уже дійшло, що не кожна «поема про море» є благом, часто котрась із них завершується не менш класичним «похоронним маршем». І цьому маємо запобігати. Науковий світ працює над ефективністю відновлюваних джерел енергії. До 2030 року сонячні і вітрові проєкти забезпечуватимуть понад третину електроенергії (сьогодні – 12 відсотків). Тобто, обсяги виробництва електроенергії з відновлюваних джерел за сім років зростуть майже втричі. А ще, як пише британське агенство Reuters, «перевагою швидкого розгортання відновлюваної енергетики є більша енергетична безпека та незалежність, а також довгострокова дефляція цін на енергію, оскільки чим більше ви встановлюєте, тим дешевшою вона стає». Разом із викопними джерелами все менша роль відводиться гідроенергетиці – цій міні уповільненої дії.
Пропонована відбудова Каховської ГЕС має тривати до десяти років. За цей час, не виключено, частка енергії з відновлюваних джерел подолає 50-відсотковий рубіж. При постійно знижуваній її вартості. Але – «ніхто не розглядає варіантів не відновлювати Каховську ГЕС», уже категорично заявляє той же генеральний директор «Укргідроенерго». І далі – про потреби у питній воді, забезпечення водою сільського господарства, енергетичний баланс у загальній мережі… «Відтак ГЕС потрібно якнайшвидше відбудовувати». Куди поспішає українська влада? Ще немає не те, що експертизи, немає інших пропозицій з урахуванням завтрашніх потреб і взагалі нічого, що б дозволило зробити єдино правильні висновки, принаймні – не набити лоба. Ще не закінчилася війна і будь-яке будівництво може опинитися під ударами мордорських ракет. А Ігор Григорович уже встиг висловити два висновки, які взаємовиключають один одного. І Кабмін ось-ось має приступити до першого етапу «експериментального проєкту» – «проєктування тимчасових гребель верхнього і нижнього б’єфа Каховського гідровузла, споруди для пропуску будівельних та екологічних витрат, підпірної споруди…». Не виключено, вже й авансував роботи, в повному обсязі, як це робиться у нас.
Про вивчення питання доцільності відбудови ГЕС у комплексі потреб завтрашнього дня, як бачимо, в постанові не йдеться. «Партія сказала «Так!», комсомол ответил «Есть!». Це вам не Євросоюз, котрий довго вивчав, перед тим, як ухвалив природоохоронну програму, згідно з якою має бути відновлено 25 тисяч кілометрів річок, обмежених дамбами, греблями чи каналами. У нас – «свій підхід». І нам плювати на науковців не з числа придворних експертів, котрі говорять, що за сприяння людини екосистему українського степу, луків і заплавних лісів на Херсонщині можна відновити за десять років, а в принципі вона й сама відродиться за п’ятдесят. На той час, не виключено, електроенергія коштуватиме копійки, а продукти харчування – на порядок більше, ніж сьогодні, і питання постачання води до плантацій та енергетичного балансу буде вирішено на основі новітніх досягнень науки і техніки. Але жереб кинуто і рахунок відкрито – «із коштів ПрАТ «Укргідроенерго» (там що, є зайві?), кредитних коштів та інших джерел, не заборонених законодавством (?!)».
Коли я прочитав повідомлення Кабінету міністрів про рішення стосовно підготовки до відновлення ГЕС, ухвалене після консультацій «з експертами та спеціалістами», у мене відразу виникло кілька питань. Спорудження, тим більше – відновлення, потужної гідроелектростанції, це, вибачте, не відбудова (якщо пригадуєте) свинарника, зруйнованого ворожою балістичною ракетою минулого року на території якогось фермерського господарства на Кіровоградщині чи нужника на Одещині. Захотілося дізнатися ще й точку зору вчених, академіків, загальновизнаних авторитетів? Про неї у повідомленні не згадується, бо її якраз і немає. Точніше, я її не читав, сподіваюся – ви теж. Бо, принаймні на 18 липня, її не було опубліковано. Хоч уже в день зруйнування станції при Національній академії наук України оперативно створили Робочу групу з аналізів наслідків руйнування греблі КГЕС, яка має змоделювати наслідки того, що відбулося та оцінити нанесену шкоду. Про доцільність відбудови гідроелектростанції ніхто академіків не питав. Переконаний, вони навряд чи дали б схвальну відповідь. Ще на пам’яті слова тризіркового московського академіка Александрова про реактори Чорнобильсьокї АС: «Мої реактори не вибухають, їх можна ставити й на Хрещатику», і сьогодні – не радянські часи. А висновки експертів, підпорядкованих уряду, можуть прийматися лише як робочі гіпотези, оскільки ні про яку їхню незалежність не може бути й мови.
Тим часом, життя висуває нагальні потреби. Невпинно наближається опалювальний сезон. Телемарафон «Єдині новини» все частіше нагадує, що на нас чекають складнощі минулої зими, якщо не гірше. Але чому – «якщо не гірше?». Яка сьогодні ситуація з підготовкою до традиційного 15 жовтня? За повідомленнями ЗМІ, на цей день для успішного проходження опалювального сезону в національних газосховищах має зберігатися 14 мільярдів кубометрів газу. На початок другого півріччя його там було 10,5 мільярда, при цьому за попередні три місяці туди надійшло лише 1,5 мільярда. На 1 серпня, за повідомленням уряду, сховища заповнені вже на 80 відсотків. Загалом же стан підготовки до опалювального сезону становить 60 відсотків. Тобто, як завжди.
Відбувся Конгрес місцевих та регіональних рад, який розглянув кілька питань, в тому числі й з підготовки до опалювального сезону. Виступаючи на ньому, президент Зеленський наголосив: «Маємо бути свідомі того, що російські терористи спробують продовжити атаки проти української енергетики, проти нормального життя людей». Можемо в цьому не сумніватися. Створення українцям нестерпних умов для життя під час осінньо-зимового періоду, є одним з найсерйозніших аргументів Путіна, щоб схилити нашу владу до переговорів про встановлення перемир’я. «Маємо бути готовими до цього як на державному рівні, так і на рівні кожної громади, кожного міста села», – підкреслив президент. Наскільки це мобілізувало уряд, побачимо невдовзі. Зокрема, й наскільки він виявився креативним у забезпеченні безпеки населення альтернативними засобами на випадок руйнування ворогом того, що на сьогодні «підготовлено на 60 відсотків». Тим більше, що ця підготовка відбувається на тлі незрозумілих, якщо не сказати неоднозначних міжнародних подій. А ЗМІ вже обережно починають говорити про заміну уряду у повному складі. Без констатації, за що саме, бо тепер міністри і уряди ідуть у відставку без звіту про зроблене й не зроблене, і залишається лише здогадуватися – за непрофесійність, завал роботи чи, щоб не муляли очі. Наскільки відставка уряду реальна, знову ж таки покаже час, але поява бодай легенького задимлення, як правило, свідчить, що десь щось уже «підгоряє».
Ми з вами не можемо оцінювати к.к.д. роботи уряду, тим більше – в умовах війни. Для цього є Верховна Рада, котра його призначає і контролює, принаймні, це її функції. Але про логіку дій Кабінету міністрів, як і влади взагалі, говорити можемо і повинні. В даному випадку я її не бачу. Воюючій країні не вистачає не тільки танків Abrams і літаків F-16, а й тієї зброї, яку вона може виробляти сама, однак і досі не виробляє. На носі – зима з її морозами і обстрілами теплогенеруючих підприємств. Потрібне тимчасове житло для сімей, які залишилися без даху над головою. Потрібно, потрібно, потрібно… А ми збираємося вкладати гроші в будівництво об’єкта, навіть не визначившись, чи буде він потрібен через двадцять-тридцять років узагалі. Адже можливості науки збільшуються у гіпергеометричній прогресії, чого не скажеш про здатність природи нормально прогодувати населення Землі, де все навпаки. 2155 квадратних кілометрів земної поверхні – це не понюшка тютюну, щоб її знову заливати водою, де комфортно себе почуватимуть хіба що синьо-зелені водорості. Хоч можемо на звільнених від води площах вирощувати отакенні кавуни й найсмачніші в світі помідори. Ізраїль на піску і камінні отримує стільки овочів, що їх вистачає й на експорт, а ми за власні огірки і перець платимо дорожче, ніж за екзоти.
Переконаний, що до планів розбудови України, в тому числі масштабного оновлення інфраструктури, маємо підходити комплексно, з урахуванням висновків та експертиз наукових установ і найавторитетніших учених, спеціалістів, на основі результатів конкурсних проєктів та ідей. Британський прем’єр сер Вінстон Черчилль, окрім того, що був видатним політиком минулого століття, прославився ще й своїми афоризмами. Дозволю собі перефразувати один із них у дусі стану справ на сьогоднішній день – «Розбудова України надто серйозна справа, щоб довіряти її чиновникам».
Броніслав Куманський