Чистотою та впорядкованістю вражає Катеринівка – село в Кропивницькому районі на Кіровоградщині – кожного, хто вперше опиняється тут. На всіх вулицях – асфальт, милують око доглянуті житлові двоповерхівки, приміщення закладів освіти й культури, сквер, спортивний та дитячі майданчики. Уночі вулиці освітлюються. Є тут і водогін, і каналізація, й природний газ. Налагоджено вивезення сміття. Улітку дороги миються спеціальною технікою, на газонах буяють квіти.
Чимало тутешніх жителів пристойно заробляють – навіть по тисячі доларів на місяць (звісно, платять їм у гривнях). Трудяться вони на високотехнологічному підприємстві, спеціалізація якого – видобуток каолінів (вогнетривкої глини) для потреб металургійної і керамічної галузей. Саме завдяки АТ «Кіровоградське рудоуправління» – мова про нього – Катеринівка розвивається. Завдяки потужному економічному потенціалу цього невеликого села навколо нього три роки тому об’єдналося кілька сільських громад.
Утім, Катеринівка не завжди мала привабливий вигляд, а місцеві каолінові копальні не завжди були прибутковими.
– Пам’ятаю, як у 1987 році я, новопризначений керівник, уперше побачив тутешні кар’єри, – пригадує генеральний директор АТ «Кіровоградське рудоуправління» Володимир Кухта. – Техніка була розкидана на два кар’єри. Культура видобутку – примітивна: користуючись тим, що каоліни виходили на поверхню, їх добували, копаючи невеликі ями. Підприємство було збитковим. А в селі – занепад. Так, як тут звикли, працювати не хотілося. Оскільки в старому кар’єрі виявилося менше корисних копалин, ніж прогнозували геологи, ми його законсервували. А новий розвинули. 1991 року отримали перші прибутки. На початку двотисячних я задумався: треба провести технічну модернізацію. Бо натерпілися ми з БєлАЗами. Вони часто виходили з ладу, через це працювали не на повну й екскаватори. Це позначалося на зарплатах. Один з екскаваторників виказував мені претензії: мовляв, не винен, що самоскиди простоюють, йому треба те, що «положено». Коли я чув це, охоплювало відчуття безсилля… Ми таки здійснили модернізацію. Японські самоскиди й екскаватори купували в кредит.
– Але техніку ще й треба ефективно використовувати, – наголосив генеральний директор. – Кілька років тому я видав наказ: підвищені премії давати тільки тим водіям, які протягом восьмигодинної зміни простоюють не більше тридцяти хвилин. Невдовзі виявилося, що водії можуть працювати без перекурів. Кількість ходок суттєво збільшилася. Працівників тепер у нас – 150, це втричі менше, ніж тридцять років тому. А продуктивність з того часу зросла уп'ятеро. Останніми роками добуваємо по 250 тисяч тонн каолінів. На радянській техніці в рік добували до 180 тисяч тонн. Інформацію про роботу самоскидів, оснащених бортовими комп’ютерами, – скільки годин на добу працював двигун, скільки зроблено їздок, скільки перевезено копалин – отримую через супутник.
Далі Володимир Кухта повів мову про соціальну політику очолюваного підприємства:
– Це наш обов’язок – допомагати громаді! Наше підприємство провело природний газ в Катеринівку. Ще й позичало своїм ветеранам гроші на котли. Центральне водопостачання також налагодили ми, обслуговуємо водогін. Вода для катеринівців – безплатна. Нині по всій території Катеринівської ОТГ побутові відходи забирає комунальний сміттєвоз, безплатно. А до того цим займалися в Катеринівці ми, плати не брали. Побудували сучасні зупинки, обладнали їх ліхтарями. Недавно встановили ще кілька десятків вуличних світильників у сусідній Обознівці. Інтернет у Катеринівку й сусідні села теж ми провели. Облаштували дитяче кафе, яке полюбилося хлопчикам і дівчаткам з усієї ОТГ. Возимо їх сюди своїм транспортом.
Розповів Кухта й про місцеві ОСББ:
– Кілька років тому жителі двоповерхівок вирішили об’єднатися. Ми забезпечили їх юридичною підтримкою, пофарбували їхні будинки зовні, відремонтували під’їзди, встановили дитячі майданчики. Мешканці, бачачи ці перетворення, почали доглядати за прибудинковими територіями. А раніше смітили в під’їздах, ходили по клумбах.
За словами Кухти, добрий стан катеринівських доріг – це теж великою мірою результат роботи очолюваної ним компанії. Адже утримуються ці дороги за кошти сільського бюджету, а внесок «Кіровоградського рудоуправління» в місцевий бюджет завжди був солідним. Так, минулого року підприємство сплатило до бюджету ОТГ 7,8 мільйона гривень. Загалом же його дохідна частина торік становила 35 мільйонів гривень.
– Набагато гірші – місцеві державні шляхи, якими громада користується також, – продовжив Володимир Кухта. – Оскільки в держави не доходять руки до них, наймаємо дорожників, і вони за наші гроші лагодять шлях до Кропивницького.
– Мене часто запитують, звідки у нас такі толкові спеціалісти, – Кухта зачепив питання про кадри. – Відповідаю: з дитсадка. Маю на увазі, що жителі Катеринівки під нашою опікою – з дитинства. Підтримуємо дитсадок, школу. Ремонтуємо приміщення, даруємо комп’ютери, іграшки, спортивні снаряди. Дитячі та спортивний майданчики ми теж купили і встановили. Фінансуємо місцеву футбольну команду.
Коли на Донбасі почалася війна, катеринівські гірники взялися допомагати війську. Зв’язок між селом і армією налагодила волонтерська група Павла Кучеренка.
– Кухту нам Бог послав, – розповів Кучеренко. – 2015 року ми, волонтери, їздили селами, збирали гроші на біноклі, на тепловізори. Заїхали в Катеринівку. Зайшли в контору «Кіровоградського рудоуправління», познайомилися з керівником. З того часу це підприємство і заправляло нас, і купувало все, що треба, бійцям. Я по селах чимало попоїздив. Таких доглянутих, як Катеринівка, – небагато. Тут відчувається справжня Україна.
– На армію витратили наш колектив і особисто Володимир Кухта й премії, присуджені 2017 року облрадою як додаток до відзнаки «Честь і слава Кіровоградщини», цієї нагороди підприємство удостоєно за вагомий внесок у соціально-економічний розвиток краю. Зокрема, ми купили військовим тепловізор та приціл-дальномір, – повідомив Сергій Тихонюк, який працює в АТ «Кіровоградське рудоуправління» директором із соціально-побутових питань.
Підприємству належить мережа магазинів «Мінерал». Інтер’єром, товарним асортиментом ці заклади не поступаються міським.
– Однак, у невеликих селах наші магазини – нерентабельні, – зауважила головний бухгалтер мережі «Мінерал» Людмила Макєєва. – Не закриваємо їх, бо люди просять.
Ще одна гордість гірників – ставок.
– Орендуємо його не заради комерції, а щоб землякам було де відпочити, – розповів Сергій Тихонюк. – Засипали берег піском, провели водогін, обладнали майданчик для дітей, встановили спортивні снаряди, лавки з навісами, туалет, контейнер для сміття. Ставок – доступний для всіх. Щоосені запускаємо рибу – для рибалок-любителів. Промисловим виловом риби не займаємося.
Згадав Тихонюк і про те, як кілька років тому співробітники поліції охорони патрулювали вулицями Катеринівки й сусідньої Обознівки, а їхні послуги оплачувало «Кіровоградське рудоуправління». Торік дільничним офіцером Катеринівської ОТГ призначено Юрія Берегового.
– Знаю, що в багатьох селах діють пункти прийому брухту, і це сприяє крадіжкам залізяччя. Був приємно здивований тим, що на території Катеринівської ОТГ немає таких пунктів, – зазначив Береговий.
Катеринівці пишаються своїм селом, а гірники – ще й підприємством.
– У нас вигідно добре працювати, – запевнив Олег Чмихун, який нині водить самоскид «Белл» (виробництва ПАР), а починав у «Кіровоградському рудоуправлінні» охоронцем ставка. – І не треба їхати в Польщу.
Віктор Крупський
