Кому доводиться бувати у центрі міста у вечірні години, переконалися, наскільки важко добратися додому. Більшість людей уже живуть у посткарантинному режимі, а транспорт дотримується обмежень.
Ясна річ, загроза тяжкої хвороби зберігається, кількість хворих в країні залишається високою, тож дорікати водіям чи кондукторам неправильно й не справедливо. Хоча коли стомлений стоїш на зупинці, не втовпляєшся у кілька тролейбусів, які у цей час їздять із великими часовими проміжками, а наповнені маршрутки пролітають повз зупинку, навіть не зупиняючись, то емоції вихлюпуються на всіх, хто потрапляє під руку.
І хто рятує таких пасажирів? Тільки порушники карантину. Нарешті, як уже добре посутеніє, зупиняється якийсь «сміливець» і пускає людей на стоячі місця. Всі мають маски. Ніхто не протестує, швидше тихо в душі дякують шоферові, бо нарешті благополучно доберуться додому. Правда, є шанс не зовсім благополучно? Вірус усе-таки. Але в ту мить ніхто вже про це не думає.
У вечірній час у місті завжди не вистачало транспорту. А нині – й поготів. Особливо гостро відчувається відсутність довгого маршруту «1-Ц». Його власники Вінницькі так жваво відгукнулися на заклик команди Ларіна, коли та перекапустила транспортну мережу міста, а тепер на потреби містян не реагують. Кажуть, не вигідно, заповнювати тільки сидячі місця. А іншим перевізникам вигідно?
Врешті, можливо, знайти якийсь компроміс?
Світлана Орел