Влада відреагувала на протести проти підвищення тарифів: Кабмін запровадить державне регулювання ціни на газ на період карантинних обмежень або до кінця опалювального сезону, пропонована ціна – на рівні 6,99 грн за куб.м. За словами прем'єра Дениса Шмигаля, це означає зниження в платіжках людей на понад 30%. Депутати Кіровоградської обласної ради у ході обговорення звіту генерального директора ОКВП “Дніпро-Кіровоград” Романа Ілика щодо діяльності підприємства рекомендували обласній державній адміністрації спільно з територіальними громадами, території яких обслуговує ОКВП “Дніпро-Кіровоград”, передбачити кошти для покриття різниці у тарифах на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.Тобто проблему не вирішують, а тільки відкладають і виключно за наш рахунок, адже гроші на компенсацію – бюджетні, а, отже, так само із наших з вами кишень.
Як же зробити так, щоб тарифи були і ринкові, і справедливі, і по кишені усім? Один із варіантів вирішення цієї непростої задачі запропонував ще років десять тому екснардеп Михайло Папієв. Але його ідею жоден політик так і не наважився втілювати в життя. Очевидно, вона не бездоганна, але цікава. Ось у її головний зміст:
«У 1991 році більшість громадян України, голосуючи за незалежність країни, передавали з вуст у вуста істину, яка перетворилася на якусь мантру: Україна має величезні природні ресурси, землю, водяні артерії, газо– і нафтотранспортну системи, повітря, ліси, гори. А ще — надра, які містять практично всю таблицю Менделєєва. А скільки слів було сказано про українські чорноземи, про їхню унікальність і привабливість! Мовляв, вийдемо із Союзу — і все це добро відразу ж почне працювати на користь усіх нас, кожного окремого громадянина України.
Ми здобули незалежність. І де все це, обіцяне нам? Все воно є. Це — не міраж. Проте всі блага, які надає своїм громадянам Україна, як виявилося, належать невеликій групі осіб — найбільш заповзятливим, які швидко зрозуміли, як «нічиє» перетворити на «своє», використовуючи для цього державні інститути і владу. Адже сьогодні у всіх розвинених країнах капітал виконує величезну соціальну функцію. Але не у нас. Тож нам просто слід відновити справедливість.
Громадяни України — у повній відповідності з Конституцією — мають стати повноправними господарями своєї країни, її природних багатств. І відчувати свою співпричетність до процесів, що відбуваються у країні, — оскільки ці процеси безпосередньо пов’язані з їхнім матеріальним добробутом. Просто треба по-новому подивитися на проблему використання природних і мінеральних ресурсів України.
Кому належать вугільні шахти, заводи, газети, пароплави? Олігархам. А повітряний простір, де літають літаки? Річки, якими сплавляються вантажі? Земля? Надра? Ці природні багатства, які мають належати кожному українському громадянину, насправді є нічийними, неврахованими, вони приносять користь лише тим, хто вчасно зрозумів справжню ціну дармівщини. І, що найгірше, привласнені суперприбутки працюють не на Україну і не в Україні. Сьогодні можна сміливо стверджувати, що кожен громадянин України недоотримує тисячі доларів, які могли б істотно змінити його життя і життя суспільства загалом. Вся річ у тім, що на самому початку не врахували таке просте питання, як вилучення рентних відрахувань.
Рента — слово вочевидь не з нинішнього економічного лексикону. Енциклопедія Брокгауза і Єфрона на початку ХХ століття давала таке визначення: «Рента, 1) додатковий дохід, одержуваний підприємцем понад певний прибуток на витрачені працю і капітал; утворення Р. зумовлене найбільш сприятливими умовами, за яких один підприємець знаходиться перед іншим, наприклад, обробляє кращу ділянку землі, має привілей тощо...»
Зверніть увагу на ключові слова: «додатковий дохід... понад певний прибуток». Саме цей «додатковий дохід» робить багатих ще багатшими, а бідних утримує у їхньому незавидному становищі, позбавляючи будь-якої перспективи. Особливо, якщо йдеться про надприбутки, які найчастіше заробляються з допомогою використання загальнонародного надбання — природних ресурсів. Вони утворюються і, як правило, залишаються у офшорах або у тіньовому секторі економіки.
За всіма експертними оцінками, природоресурсний, транзитний і рекреаційний потенціали України оцінюються як одні з найбільших у світі. Розумно скористатися цим потенціалом в інтересах добробуту української людини — одне з найголовніших наших завдань.
Податок на додану вартість і податок на прибуток наповнюють бюджет, задовольняють інтереси держави — але не суспільства. Можливо, як один із варіантів, необхідно розщепити цей податок на власне ПДВ і на рентний внесок? У такому разі буде враховано, що ПДВ (у розмірі 10% або інакше) з’являється там, де з’являється додана вартість — тобто в результаті застосування праці і продажу товару. Рентний внесок (на тому ж рівні або інакше) — лише при використанні надр, землі, повітря й інших природних багатств, які належать народу (суспільству), — як відновлювальних, так і невідновлювальних.
Проте основна частина ренти «ховається» в прибутку. Треба дістати ренту з прибутку й повернути її тим, хто має право нею розпоряджатися. Що для цього потрібно?
По-перше, зробити визнаним факт наявності та несправедливого привласнення ренти — причому законодавчим шляхом. Гадаю, в Конституції України слід закріпити право кожного громадянина України на частину ренти, одержуваної в результаті експлуатації «власності українського народу».
По-друге, механізми справедливого перерозподілу мають випливати з «перших принципів»:
— введення, розшифрування, роз’яснення конституційного поняття «власність Українського народу», що дасть можливість визначити базу ренти;
— потрібне створення фактично двох бюджетів — суспільного й державного.
По-третє, слід найближчим часом створити в Україні рентну палату, яка підпорядковуватиметься Верховній Раді України. Рентна палата має враховувати рентні платежі й спрямовувати їх за цільовим призначенням. Рента не може йти в державний бюджет, оскільки ці кошти не є державною власністю і не отримані від її використання. Це — власність народу, громадськості, суспільства, але не держави!
Усе це не заміняє собою ПДВ, не є завуальованою формою податку з обороту і т.д. Та ми пропонуємо, відштовхуючись від Конституції, установити — як базу — рентний податок, а потім встановлювати інші податки. У Конституції України не передбачене поняття «податок на додану вартість». Зате стаття 13 каже про власність Українського народу. Давайте ставитися з повагою до Конституції, й конституційну норму розглядати як наріжний камінь соціально-економічних відносин.
Як робочий варіант ми розглядаємо можливість того, що рентні відрахування повинні направлятися в три фонди.
По-перше, ми маємо зберегти середовище проживання людини, природу і спрямовувати частину відрахувань до Фонду охорони навколишнього середовища, забезпечити розвиток природної, відновлювальної, бази країни. Тобто потрібно, щоб частина коштів, отриманих від ренти, йшла на відтворення природних багатств країни, розвиток заповідних зон, очищення річок, розвідку надр, на екологічні програми. По-друге, ми повинні створити умови для розвитку кожної конкретної людини, і заснувати фонд соціальних гарантій. Це ті кошти, які дозволять підтримувати і розвивати охорону здоров’я, освіту, програми для захисту малозабезпеченого населення.
По-третє, ми маємо забезпечити майбутнє нації та створити національний рентний фонд, де частка кожного громадянина України буде абсолютно персоніфікована. Тобто кожен громадян України дістає реальну можливість одержувати дивіденди від того, що хтось використовує нашу спільну землю, повітря, воду.
Гроші з рентного рахунку громадянин не зможе зняти за власним бажанням у будь-який момент. Ці кошти повинні мати цільове призначення: їх можна використовувати для придбання житла, оплату комунальних послуг, для здобуття освіти, під час оформлення страховки тощо. Як і кошти Стабілізаційного фонду, надходження від рентних платежів можуть повноцінно інвестуватися в економіку через накопичувальну систему пенсійного забезпечення.
Справедливо? Відповідь очевидна. Якщо ми будуємо соціальну державу, то давайте забезпечимо наших громадян реальними соціальними можливостями та живими грошима, а не ваучерами чи сертифікатами. Власність Українського народу має працювати на суспільство — як у цілому, так і на конкретних громадян. У 1993 році, коли громадянам видавали на руки сертифікати, вони не змогли відчути себе власниками величезної кількості приватизованих підприємств — власність виявилася віртуальною. Саме тому нині слід зробити все, щоб власність українського народу була не віртуальною, а реальною. І з цією метою особові рахунки громадян, а також постійні звіти уряду про стан справ в економіці й — зокрема — про баланс на особових рахунках громадян мають стати нормою повсякденності. (…)
Пропонуємо поміркувати про додаткові переваги, які створюють введення понять власності Українського народу, ренти та ідея створення рентної палати. Демографічна ситуація у країні така, що населення України неухильно скорочується. Понад те: скорочується кількість продуктивних сил. Сьогодні нас уже не 52, не 50 і навіть не 46 мільйонів. Україна відчинила шлюзи для робочих рук із інших держав світу. Створення Рентної палати забезпечить права корінного населення і чітко окреслить господарів країни й найманих працівників, які приїхали сюди лише з метою заробітку. Зрозуміло, що емігранти, котрі приїхали до країни на певний термін, права на володіння своєю частиною ренти не мають. Знову ж таки: якщо рентні платежі будуть спрямовуватися і на виплату допомоги при народженні дитини, це може істотно поліпшити демографічну ситуацію.
За кілька років кількість пенсіонерів в Україні перевищить кількість працюючих громадян. Як сформувати пенсійний фонд? Сьогодні він формується з відрахувань працюючих громадян. А завтра? А зважаючи на те, що більшість роботодавців приховують реальний прибуток своїх працівників, виплачуючи гроші в конвертах (така вже в нас корумпована система)? Рентна палата також дозволяє дати відповідь на поставлене запитання.
Перетворення громадян на реальних власників країни зніме проблему сепаратизму — жодна розсудлива людина не піде на те, щоб власними руками знищувати своє майно. Нарешті наші громадяни перетворившись на власників, почнуть реально цікавитися громадським життям, бо від цього залежить їхній дохід, добробут, майбутнє їхніх дітей і онуків. Звідси зміцнення і розвиток українського середнього класу, який на сьогодні становить близько 9% від усього населення і не має вирішального впливу на життя країни.
Хоч як це дивно, у впровадженні ренти починають бути кровно зацікавлені навіть горезвісні олігархи: при введенні поняття ренти автоматично відпадає — причому назавжди — поняття реприватизації. Рента унеможливлює будь-яку економічну революцію, бо сама по собі є революцією в українській економіці.
…Колись Нострадамус говорив про новий порядок, який має бути побудований на берегах Борисфену. Можливо, цей порядок буде пов’язаний саме з упровадженням поняття справедливості та побудови справедливого суспільства — з допомогою введення рентних відрахувань і акцентування уваги на власності Українського народу — як власності всіх громадян України?