Недавня заборона США, введена проти імпорту російського урану, стала першим прецедентом реальних санкцій проти російської цивільної атомної енергетики, якій протягом перших двох років після повномасштабного вторгнення РФ в Україну вдавалось уникати суттєвих обмежень з боку США та ЄС.
До західних санкційних списків потрапляли лише окремі дочірні компанії "Росатому". Причиною такого поблажливого ставлення було те, що "Росатом" є найбільшим проєктантом ядерних реакторів за межами країни базування свого офісу, контролює 40% світових конверсійних та 46% збагачувальних потужностей, а також є першим і поки що єдиним у світі комерційним виробником нового виду палива для ядерних ректорів четвертого покоління.
У 2021 році частка постачання російського урану до США становила 14% і також компанія мала частку 28% у наданні послуг збагачування урану. Щодо ЄС то його частка у постачанні урану становила 17%, 22% у конверсії і 30% у надаванні послуг збагачування урану. Усунення подібної економічної залежності об’єктивно потребувало часу. І от нарешті прийнятий минулого тижня Сенатом США законопроєкт до 2040 року встановлює заборону на імпорт російського урану. Утім, не все так просто – рішення передбачає також окремі більш компромісні положення. Утім, строк дії усіх можливих винятків подібного роду має закінчитись до початку 2028 року.
Але "Росатом" – це не "Газпром", і втрата європейських та американських ринків не стане проблемою для російського гіганта атомної галузі. Щорічні доходи тут зростають – зокрема в 2022-му році вони становили $11,8 млрд. І частка західних країн у цих доходах не є критичною – "Росатом" заробив орієнтовно 720 млн євро на європейських ринках та 1 млрд в США. Натомість росіяни активно просувають свої послуги в країнах глобального Півдня, зокрема в Африці.
Саме з огляду на це, санкції проти "Росатому" – це насамперед про усунення залежності західних країн від РФ та виконання їх радше морального обов’язку не фінансувати збройну агресію, ніж про завдання якоїсь суттєвої дестабілізаційної шкоди російській енергетичній галузі. Економічна кон’юнктура, створена серед іншого повномасштабним російським вторгненням в Україну, діє аж ніяк не на користь росіян. Відповідно до оцінок аналітиків авторитетного консалтингового агентства Platts восени 2022 року, перевищення ціни у $70-75 за фунт урану мало б стати тою межею, після якої виробники отримують економічні стимули до початку активної розробки нових родовищ. Ця межа була пройдена в грудні минулого року, і, попри певний незначний спад та стабілізацію з лютого, спотова ціна є стабільно вищою за $80. Це найвищий показник за останні сімнадцять років та більш ніж удвічі перевищує ціну на уран на момент перед повномасштабним вторгненням. І прийняття американського ембарго здатне знову спричинити новий стрибок у її зростанні.
І тут нам, з нашими урановими щахтами, які котрий рік (чи вже й десятиліття!) потерпають від безгрошів’я, варто дуже поспішати, аби встигнути зайняти хоч якесь місце на цьому перспективному ринку. Адже ж ряд уранових шахт вже відкрились або готові відкритися в США. Також повідомляється про нові проєкти в Канаді, Австралії, та Намібії. Активно дискутується можливість зняття обмежень на видобування урану в Швеції – країні, яка разом із Чехією та Україною володіє найбільшими покладами урану на континенті. Очікується, що місцевий уряд може представити проєкт рішення вже до середини цього місяця. Для досягнення більшої диверсифікації свої постачань, Франція як країна з найбільшим сектором ядерної енергетики на континенті активізувала дипломатичні зусилля – як в Казахстані, так і в Монголії.
Щодо переробки урану на ядерне паливо, то тут ми свій шанс втратили, але щодо технічної підтримки реакторів, варто активно просувати системи безпеки реакторів, розроблені «Радієм», адже вони здобули найвищі оцінки якості.
Найбільш важливим завданням протидії "Росатому" на європейському континенті виявилось усунення залежності колишніх країн комуністичного блоку. Країн, реактори яких були зведені в часи холодної війни за радянськими технологіями, що вимагали технологічної експертизи росіян.
Ключовою ініціативою у цьому плані є проєкт APIS. Консорціум, до складу якого входять більше 10 компаній, у липні минулого року отримав фінансування ЄС на здійснення проєкту виробництва ядерного палива для радянських та російських реакторів типу ВВЕР без безпосередньої участі "Росатома". Осердям ініціативи є промисловий комплекс Westinghouse у Швеції. У проєкті беруть участь ряд центральноєвропейських країн, а також Україна. Результати проєкту вже є вагомими – вже у вересні 2023 року Рівненська АЕС першою в Європі отримала неросійське паливо для реакторів типу ВВЕР, а зовсім нещодавно подібний новий тип палива був використаний у Болгарії на Козлодуйській АЕС.
За матеріалами ЕП
А тим часом Минулого тижня стало відомо, що перші партії уранового концентрату, виробленого на «Східному гічничо-збагачувальному комбінаті» вже їдуть до Канади. Впродовж 2024–2035 років у Канаді збагачуватимуть українську сировину, яка буде складовою свіжого ядерного палива для реакторів Рівненської, Хмельницької, Південно-Української АЕС, а також і Запорізької, після її деокупації.
Починаючи з 2020 року «СхідГЗК» перебуває у режимі загрози зупинки виробництва, однією з основних причин кризового стану підприємства є відсутність єдиної державної стратегії щодо розвитку уранової галузі та відсутність державної підтримки підприємств (у тому числі зняття з експлуатації Смолінської уранової шахти та Інгульської у 2028 році). Проєкт Програми зняття з експлуатації Інгульської шахти на період воєнного стану заблокований. Смолінська та Інгульська шахти є бюджетоутворюючим підприємствами. Такі заходи призведуть до того, що місцеві бюджети громад залишаться без надходжень, а більша частина працездатного населення без роботи.