«Сьогодні помер мій тесть, Юрій Зіновійович Круть. Якщо я скажу, що він був для мене, як рідний батько, це не буде ніяким перебільшенням. Юрій Зіновійович був для мене взірцем шляхетності, принциповості і незламності. Саме тому він, український філолог, фольклорист, перекладач і викладач, був репресований і пройшов свого часу через сталінські табори. Світла пам'ять вам, Юрію Зіновійовичу. Нам дуже вас не вистачатиме» – написав у ФБ Євген Манженко.
Юрій Зіновійович став одним з перших викладачів педуніверситету, який підтримав Рух. Здається, саме інтелігенція мала б першою підставити плече антикомуністичній національно-патріотичній організації. Та де там! Не буду називати прізвищ, але навіть відомі в краї люди, які мають стійке реноме великих патріотів і визначних діячів, у ті часи не поспішали у лави Руху. Все говорили про його «зайвий» радикалізм, мовляв, їхня участь у Русі пошкодить науковій і викладацькій роботі, і чи буде з того користь? Більше того, уже навіть на початку 2000-их, коли я запрошувала деяких науковців педуніверситету на просвітянські заходи (!) вони свідомо ігнорували їх, бо «Просвіта», як і Рух на початку 90-их, була тоді не в мейнстримі. Зареєстрована, не заборонена, але …нелюбима владою. Одвічне наше пристосуванство…
Юрій Круть, як і Леонід Куценко, беззастережно і щиро підтримували ці національно-патріотичні організації (не скажу про таких, як Репало, Ревенко, Ніцой – ті перлися в начальство…) з ідейних міркувань. Інші підтримували, але постійно торочили про свою неймовірну зайнятість, мовляв, громадська чорнова робота не для мене. Такі здобулись на високі звання, поставали академіками. Юрій Зіновієвич їх не здобув. Але залишився академіком порядності, шляхетності, чесності.
Юрій Зіновієвич юнаком був репресованим, але не любив про те розповідати, тому ми мало знаємо про це. Ось як про той епізод життя згадувала його донька, теж науковиця, Ірина Круть: «Був студентом Львівського університету. У 1949 на Великдень їздив до одногрупника в село під Львовом, то там, згадує, на могилках воїнів УПА зранку стояли синьо-жовті прапорці. Дорогою тата з одногрупником перестріли бандерівці, спитали хто/чого, а тоді листівки і брошурку дали для розповсюдження. Коли тато повернувся у Львів, вночі перед університетом антикомуністичні листівки розкидав, а брошурку сховав у ящик з салом. Навіть прочитати не встиг, бо заарештували. Обшукали всю кімнату, тільки в ящик з салом не заглянули. Хоча для звинувачувального вироку підстави знайшли: якось у листі до друга батько описав, як жінка голосила на своєму полі, що землю і хліб забирають в колгосп, і процитував Грінченка: «Смутнії картини, смутні невеселі, та інших не знайдеш ти тут» (на суді тато, правда, казав, що то Леся Українка, бо вона була дозволена). Але стаття стандартна 54-10. 5 років Вятлагу. Випустили раніше, бо помер Сталін».
У 1957-му році Юрій Круть закінчив філологічний факультет Львівського державного університету, працював фактично сільським вчителем: спочатку викладав українську мову і літературу у Бортницькій середньої школи Івано-Франківської області, а через два роки – у Оваднівській середній школі Володимиро-Волинського району Волинської області. У цей час не припиняв вчитися сам. У 1965 році закінчив заочне відділення аспірантури інституту літератури АН України, через два роки захистив звання кандилдата філологічних наук.
У цей час переходить на викладацьку роботу у вищий навчальний заклад – старший викладач кафедри української мови Глухівського державного педагогічного інституту, пізніше – науковий співробітник, згодом старший науковий співробітник інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М.Рильського АН України. Останні 30 років трудової діяльності – доцент кафедри педагогіки і методики початкового навчання Кіровоградського держпедуніверситету імені В. Винниченка.
Світла пам’ять світлій людині!
Світлана Орел