Радянська історія, спадкоємцем якої виступає російська, така ж брехлива, як і радянсько-російська політика, якій вона була і лишається покірною слугою.
Після того, як ми перестали вчити історію за радянськими підручниками і отримали доступ до першоджерел, було розвінчано безліч міфів, створених радянсько-російською пропагандою. Один за одним падали міфи про Зою Космодем’янську, 28 панфіловців, звинуваченні німців у радянських злочинах і багато інших.
Сьогодні відкрив для себе ще одну радянську фальсифікацію, яка була мені невідома. Хто жив в радянські часи, пам’ятає символ радянсько-болгарської дружби – встановлений неподалік Пловдиву пам’ятник «Альоша» Він являє собою 11,5-метрову залізобетонну скульптуру, яка встановлена у найвищій точці місцевості і буквально домінує над містом. Як стверджує радянська Вікіпедія, «символ пам'яті всім радянським солдатам, які загинули при звільненні Болгарії від нацистської окупації у Другій світовій війні…»
Пісня «Альоша», створена у 1967 році «росіянами» композитором Едуардом Колмановським і поетом Костянтином Ваншенкіним (він же Вайншенкер) і присвячена цьому пам’ятнику-символу, була дуже популярна в СРСР. Її переспівали безліч виконавців, серед яких ансамбль Радянської Армії імені Олександрова, дует Маргарет Ніколова і Георгій Кордов, Бісер Кіров, Іосиф Кобзон, Філіп Кіркоров з татом Бедросом і навіть Наталка Могилевська. Пісня гарна, так в чому ж зрада чи брехня?
Брехня тут не одна. Пропоную розкривати їх по черзі. Брехня перша. Болгарію не звільняли радянські війська. Хто забув, нагадаю: Болгарія у Другій Світовій була союзником нацистської Німеччини. Тому доречніше з юридичної точки зору – захоплення, окупація, завоювання, але ніяк не звільнення.
Брехня друга. Пам’ятник не міг бути символом пам’яті загиблим воїнам, оскільки при «звільненні» Болгарії не відбулося жодного бою і не загинув жоден радянський воїн! Це якщо не рахувати тих 90 радянських солдатів, які 9 вересня 1944 року на залізничній станції Бургас знайшли цистерну зі спиртом і «полягли» у боротьбі з метилом, який у ній знаходився.
Брехня третя. Олексій Іванович Скурлатов, солдат з Алтайського краю, який начебто пролив кров за болгарську землю і став прообразом пам’ятника для скульптора, насправді після війни спокійно повернувся додому, дожив до глибокої старості і помер у 2013 році.
Отож, не дивно, що болгарські активісти вимагають знесення пам’ятника, як символу брехливої історії, яку продовжує нав’язувати болгарському народу сучасна РФ – спадкоємець СРСР. Тому не дивує заява МЗС Болгарії до російського посольства в Софії про те, що «визволення» країни в 1944 році принесло репресії, придушення громадянської самосвідомості та хибний економічний розвиток з проханням до дипломатів РФ не вживати «сумнівний історичний термін».
Складається враження, що вся історія росії від часу заснування по сьогодні – суцільний набір міфів, вигадок та ідеологічних догм, які ніякого стосунку до реальної історії не мають. За нечастими винятками.
Віктор Делюрман