У серпні 1941-го німецькі окупанти зіштовхнули з постаменту пам’ятник С. Кірову у Кіровограді. На його місці збиралися встановити монумент у вигляді Імперського орла, державного герба Третього рейху. Його навіть відлили у цеху заводу «Червона зірка», але чомусь так і не встановили за майже два з половиною роки окупації. Увесь цей час на п’єдесталі був портрет Гітлера, обабіч якого встановили гармати, які привезли на площу з території фортеці св. Єлисавети.
Автором цього портрета був місцевий архітектор Андрій Олексійович Сидоренко. Про його біографічні дані дізнаємося зі слідчої справи, яка зберігається у фондах Державного архіву Кіровоградської області.
А.Сидоренко серед колег
Народився Андрій Сидоренко 14 жовтня 1913 року на хуторі Примовщина Єлизаветського району Полтавської області. Під час колективізації, у 1929 році, у родини відібрали усе господарство, а батька відправили на п’ять років у виправно-трудовий табір в Архангельській області, де наступного року він помер.
У тому ж році Андрій поїхав до Харкова і влаштувався на роботу на турбогенераторний завод. Наприкінці 1933-го став навчатися на денному відділенні при художньому інституті, яке закінчив у 1934-му. Того ж року вступив до Харківського художнього інституту і навчався там до 1936 року. Потім перевівся на архітектурне відділення в інститут будівельних комунікацій (інститут інженерів комунального господарства), який закінчив у 1939 році.
Випускника направили на роботу у Кіровоград, де призначили на посаду архітектора при міському комунгоспі. Проживав А. Сидоренко по вулиці Береславській, 54 (сьогодні – вулиця Єгорова, 62).
У цьому будинку по вулиці Єгорова жив архітектор А. Сидоренко.
У 1941 році, у зв’язку з реорганізацією, А. Сидоренка призначили архітектором проєктної майстерні при Кіровоградському міському комунгоспі, а згодом – її начальником. У тому ж році Андрій Олексійович був переведений на посаду архітектора міста Кіровограда
У роки радянсько-німецької війни А. Сидоренко перебував у Кіровограді. З невідомих йому причин його не призвали на службу в армію, а сам він не горів бажанням вдягати солдатську форму, в евакуацію ж не поїхав, бо не було коштів… на перевезення майна.
Як записано у вищезгаданій слідчій справі, А. Сидоренко «добровільно поступив на службу до німців в якості інженера-проєктувальника при міській управі».
Відповідаючи на запитання слідчого під час одного з допитів, Андрій Олексійович сказав, що уже в перший день окупації його викликали у міську управу, де людина у німецькій формі запитала рідною для А. Сидоренка українською мовою, чи він бува не агент НКВС, і чи не комуніст. На що Андрій Олексійович відповів заперечливо, та додав, що у 1929 році у родини забрали усе господарство, а батька відправили у заслання.
Після цієї розмови А. Сидоренка відпустили додому. Через три дні його знову викликали до міської управи і віддали документи. А ще через тиждень викликали і запропонували роботу в міській управі за спеціальністю.
Працював Андрій Олексійович у проєктному бюро міської управи на посаді архітектора-проєктувальника. В його обов’язки входило «проєктування нових та реставрація існуючих будівель, як житлового, так і нежитлового фондів».
А ще А. Сидоренко керував художнім оформленням сільськогосподарської виставки, яка була організована німецькою владою. У 1943 році він їздив по селах поблизу Кіровограда і робив замальовки. Відвідав п’ять радгоспів, зокрема був на Мар’янівській дослідній станції та у радгоспі ім. ХІV партз’їзду, який при німцях назвали «Квіткою». Намалював для цієї сільгоспвиставки картину «Селянин і селянка», а також різні написи на експозиціях.
Наприкінці 1942 року А. Сидоренко розробив проєкт будівництва і установки на площі ім. С. Кірова пам’ятника у вигляді німецького герба висотою 5 метрів. Навесні 1943 року він склав проєкт будівництва ресторану по вулиці Двірцевій (Театральній), який у цій же справі ще називали як казино, і сараю для в’язниці.
У 1943 році А. Сидоренко відкрив приватну художню майстерню у будинку №16 по вулиці Іванівській (Чорновола), на розі з вулицею Двірцевою (Театральною. Виконував там різні замовлення для німецької влади та приватних осіб. Приміром, намалював рекламу для магазину Кузьменка та для магазину німецької фірми Бромберга. А ще Андрій Олексійович малював види міста з листівок та репродукцій різних художників, оголених жінок та портрети німецьких офіцерів з їхніх фотографій. Намалював також і портрет Тараса Шевченка на замовлення міської управи.
Як сказав А. Сидоренко під час допиту, у 1941-1943 роках він склав проєкти на будівництво у Кіровограді трьох гаражів для німців і чотирьох конюшень для німецького гарнізону військового відомства, а також проєкти двох житлових будинків – готелю та будинку для будівельного відділу міської управи. А ще Андрій Олексійович готував проєкти на будівництво приватних будинків, розробив сейф для банківської установи та склав проєкт ковбасного цеху.
Коли у січні 1944-го радянські війська звільнили Кіровоград, А. Сидоренко пішов на роботу у військбуд №4 начальником виробничо-технічної частини. Через два місяці уже працював архітектором в облвиконкомі.
Рішенням Кіровоградського облвиконкому від 20 березня 1944 року був створений обласний відділ у справах архітектури. Першим його начальником призначили А. Сидоренка.
А 28 червня 1945 року А. Сидоренка арештували. З матеріалів слідчої справи дізнаємося, що у червні того року до НКВС надійшло кілька заяв громадян, які звинувачували його у службі німцям та антирадянській агітації. Постанову про арешт підписав старший оперуповноважений лейтенант Держбезпеки Акулов. Того ж дня була винесена постанова про обрання запобіжного заходу А. Сидоренку за підозрою у злочинах, передбачених ст. 54-3 та ч.2 ст. 54-10 Кримінального кодексу Української РСР, у вигляді тримання під вартою.
Під час обшуку у будинку по вулиці Береславській оперуповноважені Держбезпеки вилучили паспорт А. Сидоренка, його військовий квиток та посвідчення про відстрочку від призиву по мобілізації. Також вони описали майно, що належало Андрію Олексійовичу, – костюм, пальто та кілька сорочок. Цей одяг залишили дружині архітектора Валентині Федорівні Нікітенко під розписку.
У паперах німецької міської управи, які залишилися у Кіровограді, слідство знайшло заяву А. Сидоренка від 6 березня 1942 року, адресовану в міську управу з приводу оплати йому за намальовані ним три портрети Гітлера та портрет Шевченка.
По справі А. Сидоренка слідчий допитав сімох свідків. Юрій Дирда, який працював разом з Андрієм Олексійовичем у проєктному відділі міської управи, сказав, що А. Сидоренко разом з Євгенієм Масловим намалював велику карту Європи, яку у 1942 році німці вивісили на стіні одного з будинків на площі Кірова (Героїв Майдану), і на цій карті фашисти відмічали щомісяця завойовані німецькою армією території. У 1942 році А. Сидоренко зробив проєкт з переобладнання будинку по вулиці Двірцевій, на розі з вулицею Інгульською (Панченка), під німецький готель «Данциг», інтер’єр якого був оформлений у німецькому стилі. У тому ж році Андрій Олексійович відкрив свою майстерню під назвою «Ательє», у якій виконував художні замовлення окупантів.
Лідія Гордієнко, інженер-проєктувальник, окрім іншого згадала про те, як у роки війни А. Сидоренко їздив до своїх рідних у місто Лубни на Полтавщину. Ізраїль Петрович Лернер, 1906 року народження, з липня 1944 року був головним архітектором міста Кіровограда, звинуватив А. Сидоренка у тому, що той, як підлеглий, ігнорував завдання Лернера.
Був серед свідків і скульптор Євгеній Федорович Мандич, за проєктом якого у 1944 році був виготовлений і встановлений пам’ятник визволителям міста Кіровограда у сквері Воровського (Вінтенка) біля театру. Є. Мандич сказав, що знав А. Сидоренка з 1942 року, і що той мав майстерню на розі вулиць Іванівської та Двірцевої.
Ще один свідок, Євген Маслов, який на той час був начальником будівництва парку ім. Леніна у Кіровограді (сьогодні – Ковалівський парк), заявив, що знайомий з А. Сидоренком з листопада 1941 року, і розписався у протоколі свого допиту під тим, що записав до нього слідчий. Інші два свідки – десятник Іван Яровий та технік-будівельник Дмитро Бекешин, сказали слідчому одне й те ж, як під копірку.
Серед матеріалів цієї справи є заява А. Сидоренка до міської управи, в якій він нагадує, що, відповідно до договору з міською управою, він виготовив три портрети Гітлера та портрет Шевченка, за які йому мали заплатити 2000 рублів, і 700 рублів дали авансом. На цьому документі написана чиєюсь рукою резолюція, в якій вказано, що ці роботи Сидоренко виконав «гарно».
Вироком Військового трибуналу військ МВС Кіровоградської області від 21 липня 1945 року Андрій Олексійович Сидоренко визнаний винним за ст. 54-3 (зносини з іноземною державою з ворожою метою) та 54-10 ч.2 (антирадянська пропаганда і агітація) Кримінального кодексу УРСР, і засуджений до ув’язнення у виправно-трудовому таборі на термін 10 років.
14 жовтня 1992 року А. Сидоренка посмертно реабілітували. У матеріалах справи про реабілітацію зазначено, що невідомо скільки він відсидів та де відбував покарання. Припускаємо, що у виправно-трудовому таборі Андрій Олексійович провів усі десять років, і увесь цей час його використовували за спеціальністю, тобто в якості архітектора.
Припускаємо також, що А. Сидоренко повернувся у Кіровоград у 1955 році і продовжив працювати архітектором.
У подальшому він виконав багато проєктів будинків, які сьогодні є окрасою міста. Зокрема, займався плануванням житлового мікрорайону «Черемушки» та парку Космонавтів, приміщень кінотеатру «Мир» по вулиці Карла Маркса (Великій Перспективній), універмагу «Дитячий світ», що на розі вулиць Карла Маркса та Дзержинського (Чміленка), гуртожитку педінституту по проспекту Сталіна (бульвар Студентський)...
Та, очевидно, мало хто з колег знав про його долю.
– Андрій Олексійович залишився у моїй пам’яті як ввічлива, вихована та стримана людина, професіонал своєї справи, старший за віком досвідчений архітектор, – розповідав відомий кіровоградський архітектор Віталій Кривенко. – Мені не довелося працювати з Сидоренком безпосередньо в одній організації. Але періодично ми зустрічалися у службових справах. Серед своїх колег – працівників інституту «Міськпроект», він користувався заслуженою повагою. А ще він був вправним художником. У ті часи не було комп’ютерних програм, тож архітектори усе робили вручну: викреслювали плани і розгортки, будували перспективу, знаходили кольорове вирішення об’єктів. Особливо виділялися при цьому акварельні роботи Андрія Олексійовича. Ці навички залишилися у нього ще зі студентських років. Саме про це написав у газеті «Кіровоградська правда» тодішній головний архітектор області Анатолій Лук’янович Губенко. Він розповів про людину, яку знав на той час, не беручи до уваги її минулого, якого, мабуть, і не знав. Пригадую, що ця стаття не сподобалася працівникам обкому Компартії. Тож з Губенком навіть проводили відповідні «бесіди».
У 1974 році А. Сидоренко передав на зберігання до обласного краєзнавчого музею більше десятка своїх архітектурних пейзажів та архітектурних планів.
Дружина архітектора Валентина Прохорівна Нікітенко, яка була 1918 року народження, померла у 1978 році. Андрій Олексійович Сидоренко залишив цей світ 27 грудня 1983 року. Припускаємо, що архітектор похований на Далекосхідному кладовищі.
Володимир Поліщук