Перший політ аероплана спрагла за видовищами єлисаветградська громада побачила 27 серпня (8 вересня) 1910 року. Його здійснив гість з Одеси Павло Кузнєцов на «Блеріо-ХI». Ледь пів року минуло, як тут 15 квітня 1911 на власноручно збудованому апараті вже демонстрував своє уміння Сергій Уточкін.
Газета «Одесский листок» 3 липня 1912 року писала: «Из Елисаветграда наш корреспондент сообщает, что 17-го июня на ипподроме скакового общества авиатор Т.Н.Ефимов совершил второй полет, превзошедший по смелости все виденное доселе в этой области в Елисаветграде. Масса всевозможных трюков, так-назыв., «русские горки», редкая высота и продолжительность полета, – все это привело в изумление многочисленную толпу. По приглашению начальника кавалерийского училища авиатор перелетел с ипподрома в дер. Лелековку, в которой теперь расположились лагери юнкеров».
Словом, платні авіашоу були тоді в місті не рідкісним явищем. Виступи піонерів повітроплавання, за твердженням місцевого знавця історії авіації Бориса Чижова, відбувалися на міському іподромі, де нині розтащований житловий масив вулиці Маланюка між торговим комплексом «Океан» і оптовим ринком. Іподром розташовувався на підвищенні неподалік від центра міста. Поряд проходила залізниця, що полегшувало доставку аероплана з Одеси.
…З книги того ж Бориса Чижова «В небе Кировоградщины» вичитуємо: «9 мая 1923 года в елисаветградской газете «Червоний шлях» военный лётчик А.И. Егоров поместил большую статью «Создадим аэродром». Статья касалась создания гражданского аэродрома Новоалексеевка на том месте, где сейчас располагается крытый рынок. Возникает вопрос, что делал военный лётчик А.И.Егоров в Елисаветграде в 1923 году?».
Глибше копнув Сергій Шевченко у книзі «Вершники на Інгулі», де твердив, що Єгоров народився в селі Березнегуватому на Компаніївщині. Отже, земляк. Додамо ще кілька досить цікавих епізодів з його біографії.
Відбуваючи останні дні у стінах ЄКУ, він спромігся побачити показові виступи авіатора Кузнєцова. Та ще й побував на його тижневому циклі лекцій з практики польотів та ознайомлення з будовою літака. Того було достатньо новоспеченому корнету, щоб зрозуміти перспективи нового технічного напрямку.
Шевченко заперечує Чижову. 9 травня 1923 року Єгоров опублікував у «Червоному шляху» матеріал «Авіація в недалекому майбутньому», де висвітлив досягнення Заходу в побудові та проєктуванні нових літаків. А велика стаття на першій сторінці того ж видання «Створимо аеродром» з’явилася рівно через рік – 9 травня 1924 р. Йшлося про проміжний аеродром повітряної лінії Харків-Одеса, де днями мали початися регулярні поштово-пасажирські перевезення товариством «Укрповітрошлях». Авіатор закликав: «Громадяни, з лопатою на аеродром! Госпоргани, кавшкола, дайте коней, вози, борони та ін. Спільними зусиллями, своєю працею… створимо аеродром!». Наступного дня відбувся міський суботник, за участю і курсантів кавалерійської школи.
Нарешті відповідь, де тоді був Єгоров, знайшлася у історика Ярослава Тинченка в роботі «Герої українського неба. Пілоти Визвольної війни 1917-1920 рр.». Єгоров об’явився у Єлисаветі 1921-го і навчав молодь на кавалерійських курсах РСЧА.
А що відбувалося раніше? З 16 грудня 1917 р. у Києві при 5-му авіаційному парку формується 1-й Український авіазагін. Туди увійшли три військовики-пілоти: штаб-ротмістр О.Єгоров, підпоручик В.Чудновський, прапорщик П.Качан, та ще п'ять льотчиків-дозорців. Недовго Єгоров командував цим загоном. Зберігся документ з його підписом (мовою оригіналу) про Павла Качана: «Мало балака – багато робе. Найкращий літун в отряді, честнейший человек і великий робітник. В отряде працював більше, ніж всі другі. Всі свої сили і життя віддовав на боротьбу з більшивиками за Украіну, забув зовсім про своє життя».
Генерал-хорунжий Олександр Натієв (командир Окремої Запорізької дивізії) нахвалював літуна: «Знаю ротмистра Егорова за отважного лётчика, поставившего вверенный ему отряд на должную высоту при самых тяжёлых условиях. Своей работой принёс неоценимую пользу Родине, которая должна достойно отблагодарить его, выдвинув на более высокий пост».
У травні 1918 вже за наказом Штабу гетьмана Скоропадського Олександр Єгоров здійснив на «Румплері» (№362) кілька перельотів Київ-Єлисаветград-Катеринослав-Олександрівськ-Катеринослав-Єлисаветград-Київ. Мета їх невідома.
Єгоров тоді уникав спілкування з безпосереднім начальником Дмитром Коровниковим, котрий насаджував русифікацію загону. Ним була навіть спровокована продовольча криза заради масових втеч з літаками до Денікіна.
При Директорії 1-й Запорізький авіаційний загін обслуговував фронт Південно-Східної групи Дієвої армії УНР, яка оперувала на Півдні України.
В УНР виникла потреба міжнародних перельотів. Оскільки Німеччина за Версальським договором мала знищити свою бойову авіацію, то, щоб не робити цього, провели фіктивну передачу Україні кількох літаків-велетнів з німецькими екіпажами. Машини включено в 1-й Запорізький авіазагін. До тодішньої столиці УНР Кам’янця-Подільського по регулярному маршруту, розробленому Єгоровим, прибув із Берліна перший літак з українськими гривнями, надрукованими в Німеччині. Ним же через Румунію та Угорщину до Німеччини і Австрії відлітали українські посли та члени офіційних делегацій, перевозили дипломатичну пошту, пресу, фотоматеріали та інші державної ваги вантажі включно зі зброєю.
На межі 1919-1920 знекровлена Армія УНР вирушила в Перший Зимовий похід тилами противників. Авіація стала зайвою. Кадровий склад розсіявся по світах. Частина на чолі з інспектором авіації сотником О.Єгоровим прибула до Летунської сотні Галицької армії, що увійшла до ВСЮР. Білі відступили і галичани пристали до РСЧА. Після розгрому авіачастини поляками 26-27 квітня 1920 року під Козятином Єгоров до неї не повернувся. Його шлях між травнем і груднем 1920 року не простежується аж до появи в Єлисаветграді при кавалерійських курсах. Те й дало привід закидати, що він тоді перебіг до Врангеля. І певно якраз тому в 1931 р. заарештований у справі «Весна», але скоро звільнений без права літати. Служив начальником штабу показової авіагрупи, яка під час парадів у Москві виконувала фігури вищого пілотажу над Красною площею. Помер 1961 року.
…Грандіозне шоу влаштовували й німецькі аси у 1941-1944 роках. Особливо відзначився Рудель, котрий неподалік міста глушив без ліку радянські танки і рибу на обід в Новомиколаївському водосховищі. А Гартманн крутив такі «мертві петлі», збивши 18 літаків противника тільки в небі Кіровограда, що за радянськими нормами тягнуло на Героя Радянського Союзу. Та ще невідомі фотомайстри з Третього Рейху влаштували з-під хмар і на землі небувалу фотосесію, треба думати, до дня міста. Словом, весело було!
Ще один атракціон цього періоду описав Віктор Кудінов. У його книзі «Маловідомі події та факти» сказано: «Опівдні 8-го серпня 1941 року над східною околицею Бобринця, невпинно стріляючи, промчав червонозорий літак. Радянські 6-а та 12-а армії вже розгромлені в Зеленій брамі. Кіровоград ще 5 серпня залишений «совєтами» і Бобринець стає прифронтовим містом. В РСЧА панує повний безлад і паніка; наша авіація ніяк себе не проявляє. А тут раптом таке! Окупанти відкрили шалений зенітний вогонь. Винищувача пошкоджено, він задимів. Пілот вистрибнув з парашутом. Літак упав між селом Піщане і Бобринцем, на березі річки Сугоклеї. Льотчик відбивався від німців, будучи пораненим. Коли набої закінчилися, його взяли в полон. Привезли у госпіталь №45, який не встиг відійти. Петра Вересоцького запам’ятала 18-річна санітарка Любов Григорівна Скороход, яка за ним доглядала: «Пілотові на той час було років 20-22. Чорнявий, симпатичний, середнього зросту, худорлявий, жвавий, говорив українською мовою». Певно рана виявилася легкою, якщо молодик викликав інтерес у дівчат. Одужалий потрапив у Кіровоград у фільтраційний табір і опинився в обслузі аеродрому, приховавши, що є пілотом. А без документів називайся, ким хочеш.
Петро приглядався до порядків на летовищі, фіксував краєм ока системи керування чужинських літаків. Знав німецьку і ловив уривки розмов нацистських асів. Ясна річ, німці роботу строго контролювали. Саботаж виключався. Все оглядав старший механік. Щось помітив – розстріл на місці. Заправка та конкретна підготовка до зльоту – під суворим оком. До кабіни полонених не підпускали.
Якось, коли дотошні німці обідали, повели до їдальні, як завжди, і колону підсобників. А Петро затримався, ніби докрутити якусь гайку у ремонтованому двигуні, махнувши охороні рукою, – мовляв, іду, айн момент. Ті з колоною відійшли, а кулеметники на вежах у льотній службі не розуміются. Щось там полонений ремонтує – ну й нехай, значить, так треба. Петро схопив на плече колінвал і поніс до заправленого літака неподалік. Поклав поряд габаритну деталь, для виду ще поворожив у моторному люку, щось протер, а потім вліз у кабіну – і літак помчав на зліт. Ось тут прискіпливі засумнівались. Німці пунктуальні не тільки з обідом. Ну, не могли ж вони залишити незапертою кабіну готової до бою машини! Лише за другою спробою літак стрімко злетів, заклав віраж і густо окропив з кулемета бензосховище, запаливши цистерну. Зайшовши з іншого боку обстріляв літаки на землі та й полетів у напрямку Знам’янки. Можна уявити, що зчинилося. Почалися допити, слідство. Полонених перевели до «Уманської ями». Петро мав шанс на удачу – «Месершміт» зі швидкістю за 600 км/год. і дальністю 850 кілометрів за годину міг досягнути лінію фронту в районі Воронежа.
Але ніхто досі не знає, чи пересік втікач фронт, як склалася подальша доля. Адже дома – жорстокі претензії до тих, хто був у ворожому полоні. Особливо до пілотів.
У 1943 році з 17 квітня до 11 вересня у Кіровограді діяв «Дім російських льотчиків», де вони мали зовсім не табірний режим: вільний вихід до міста, харчування, як і в німецьких пілотів, подекадна видача шнапсу. Агітки на стінах не без успіху кликали до німецьких лав. Вересоцький того не застав, бо втік ще у вересні 1942 року. І що не кажіть, правда це, чи вигадка, але Вересоцький дав шикарний бенефіс!»
…Той же Кудінов в тій же книзі розкрив ще один давній авіакурйоз. Свідки соціалізму пам’ятають 1 Травня 1960 року. Свято нам намагався спаскудити такий собі Френсіс Ґері Пауерс. Він під шумок святкових салютів і тостів із шпигунською метою підло проник у повітряний простір СРСР. Його збили першою ж ракетою над Уралом. Пілот скористався парашутом і втрапив прямо на сільське весілля, де його ще й пригостили. І лише потім прибулий «щит і меч» – аналог царського «слова і діла» – завернув гостю руки за спину.
Правда, окремі «очєрнітєлі» та «злопіхатєлі» твердили, ніби тодішня ППО пульнула не однією, а чотирнадцятьма ракетами і навіть збила свій МіГ. Льотчик Софронов посмертно удостоєний звання Героя. Була кардинальна «розбірка польотів».
Чекісти вилучили 7500 рублів («Волга» в 1960 році – 5600!), 48 золотих монет, два наручні годинники (один золотий), 6 золотих кілець. Ну, і дріб’язок: пістолет з глушником та набоями, ніж, компас, бінокль, мапи Союзу, харчі, питво, сірники, медикаменти, білизна тощо. Доповнювався «джентльменський набір» надувним гумовим човном, ліхтарем на акумуляторі, пилкою і, звісно ж, компактною ошатною, не рівня нашим, сокирою. Учасники застілля її вкрали, але оперуповноважений гебіст Микола Фролов швидко повернув пропажу. Замшеві рукавички так і не вдалося виявити. Між документами фігурувало посвідчення особи на ім’я Пауерса, сімейні фото, записна книжка тощо.
І ось тут починається найцікавіше. Як пише у книзі Віктор Кудінов, у Пауерса ніби у широкій штанині знайшли молоткастий, серпастий радянський паспорт, виданий… Добровеличківським РВВС Кіровоградської області з пропискою на залізничній станції Помічна. (...)
Відомо, що уральський політ Пауерса не був початком розвідувальних акцій висотними (вище 20 кілометрів) літаками U-2. Ще 4 липня 1956 року відбувся перший вояж за «залізну завісу». Розвідник стартував з американської авіабази у Вісбадені (ФРН). Політ над Москвою, Ленінградом та Балтійським узбережжям минув удало – літак був недосяжний.
Колега-найманець Боб Еріксон 9 квітня 1960 року безперешкодно перетяв упоперек територію СРСР з норвезького Буде до пакистанського Пешавара, виконавши увесь намічений план аерофотозйомки, пеленгації та опису цікавих для ЦРУ об’єктів. То були полігони Капустиного Яру, Семипалатинський ядерний полігон, авіабаза стратегічнких бомбардувальників Ту-95, полігон зенітних ракетних військ поблизу Сари-Шагана, ракетний полігон Тюра-Там (космодром Байконур). Біля Семипалатинська ледь не нарвався на ядерний вибух – бомба вже стояла на випробувальному стенді. Пауерс мав при зворотньому маршруті уточнити одержані Еріксоном дані.
Сам Пауерс показав на суді, що кілька разів літав вздовж кордону Союзу з Туреччиною, Іраном та Афганістаном. В 1956-1957 роках три-чотири польоти здійснив над Чорним морем. Усього ж за період 1956-1960 років він особисто виконав до трьох десятків подібних рейдів. Тоді літав і над Кіровоградщиною, що була ласим шматком для ЦРУ. Адже там базувалася ціла дивізія балістичних ракет, знаходився потужний урановий рудний комплекс, графітові копальні. В такому випадку наявність того паспорта мала сенс – все могло трапитись…
Шпигун скромно промовчав, скільки разів «зависав» над радянською територією, а судді й не допитувались, щоб публічно не ганьбити безпорадну вітчизняну ППО.
Леонід Багацький
На фото: Олександр Єгоров