10 квітня виповнилось 90 років з дня народження байкаря Бориса Чамлая. І майже два десятки літ його немає з нами. Його короткі й дошкульні твори (баєчки-нагаєчки – так їх називав сам автор) мали велику популярність у журналі «Перець» та в багатьох інших республіканських та обласних виданнях. За життя він видав усього три книги: «Кому сняться кислиці» (Дніпро, 1974), «Власна думка» (Київ, 1981) «Ментальність диявола» (Кропивницький, 1999), але тиражі їхні (наприклад, друга в серії «Бібліотека Перця» мала під 100 тисяч примірників) – сьогоднішнім літераторам таке може хіба приснитися!
Народився наш земляк у с. Розкішному Голованівського району в багатодітній сім’ї (шестеро дітей), закінчив педінститут у місті на Інгулі, тривалий час працював ревізором – як справжній гуморист.
І як справжній гуморист був небагатослівним, мовчкуватим. Подаємо коротке інтерв’ю з Борисом Феоктистовичем, опубліковане в тоді щойно заснованому часописі «Вежа» (ч.2, 1996). Окрім книг про поета-гумориста кропивничанам нагадує і меморіальна дошка на дев’ятиповерховому будинку (вулиця Гагаріна, 12), найближчому до обласної наукової бібліотеки.
– Пане Борисе, чому у Вас такі короткі байки?
– А я бездарних стараюсь не пускати на люди.
– Ви тільки гуморески та байки пишете, чи й лірику?
– Писав лірику – в студентські роки. Не вірите? Я сам уже в це не вірю.
– А до прози літа не хилять?
– Я все життя тільки те й роблю, що пишу прозу – прозу життя.
– В яких журналах Ви друкувались?
– Запитайте краще, в яких не друкувався.
– Яка байка Вам найбільше вдалася?
– Усі вдалися. Усі до одної.
– У незалежній Україні не поменшало об’єктів для Вашої критики?
– Навіть побільшало. Раніше, скажімо, Москву не можна було критикувати, а зараз – будь ласка.
– А як і де Ви пишете?
– Всюди і по-всякому: і на ходу, і лежачи, і жуючи. Мені не пишеться тільки за письмовим столом.
– Борисе Феоктистовичу, Ви любите своїх героїв?
– Ненавиджу. І думаю: де вас стільки набралося, клятих? Та й які вони герої…
– Якому б художникові Ви доручили ілюструвати свої твори?
– Не треба доручати, вони вже проілюстровані найкращим, тобто найдотепнішим карикатуристом України – Олегом Гуцолом.
– Отже, третя книга уже підготовлена до друку?
– Агов, спонсори, озовіться!
– Може, Ви б хотіли щось мене запитати?
– Запитати? Скажіть, чи людям потрібне усе те, над чим я мучусь?
Запитував Василь Бондар
На фото: Борис Чамлай; друга і третя книги гумориста; дружній шарж Володимира Кир’янова; меморіальна дошка
Дарунок
У лісі Лис зустрів Тхора.
Той – тиць рудому хабара.
– Хабар?! Мені?!
Ах, сило вража!
В тюрму відправлю,
Так і знай...
– Та це ж даруночок, –
Тхір каже.
– Якщо дарунок, то давай.
У лікаря
Лікар каже:
– Вам найперша із рекомендацій:
Уникайте, обминайте
Розумову працю!
Що робите?
– Критикую
Звірів, птиць у небі…
– Ну, це можна! Для такого
Розуму не треба.
Запам’ятай
Щоденно, як іще парубкував,
Він руку й серце їй пропонував.
А по весіллі каже мила:
– Грицю,
Віднині кинь пропонувать дурниці.
Запам’ятай: тепер, окрім зарплати,
Не смій нічого більш пропонувати.
Інтерв’ю
– Чому Цапка не видно у гаю?
– Побіг до Кобри брати інтерв’ю...
З тих пір ніде не бачимо Цапка...
– Пошліть Вівцю, хай Цапа розшука.
Послали.
На завтра всі Вівцю в гаю шукали.
Журналістам хай гикнеться.
Плем’я це хоробре.
Скільки їх ще не вернеться
Від Лева і Кобри.
Про особистість
Казали про Орла Ворони злі:
– Високий.
Відірвався від землі.
Літа у чистім небі, одинак...
– Його б у гурт воронячий...
– Так-так.
Або, скажімо, в горобину зграю –
Нехай у колективі політає
Без зайвих слів...
Послухати Ворон – не буде в нас Орлів,
Бо всяка особистість їм ворожа
Лише тому, що на Ворон не схожа.